Чи потрібен Ужгороду міський транспорт
Киянин переконував журналіста закарпатської газети «НЕДІЛЯ», що краще в такому компактному місті ходити пішки
Величезний, схожий на тролейбус, сучасний автобус чекав на пасажирів біля шітснадцятиповерхівки в Ужгороді. Поволі туристи сходилися до нього, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
З камерами, фотоапаратами, телефонами, гості цілилися на все, що бачили перед собою. Найчастіше у об’єктиви потрапляли дерева, але не тільки вони… Довкола було багато чого, що могло їх зацікавити. Приглядалися навіть до дрібниць, повз які щодня пробігають заклопотані ужгородці і навіть не помічають. Скажімо, до недопалків на газонах та до пляшок з-під мінеральної води на клумбах.
Один з чоловіків, одягнений у смугасту синьо-білу футболку та трохи потерті джинси, розглядав ужгородську маршрутку. Вона була переповненою, адже була година пік – кінець робочого дня.
Одні пасажири заходили, інші застрибували, більшість стояли. На обличчі незнайомця був подив. Маршрутка вже й від’їхала, а він все дивився їй услід. Що ж він думав, роздивляючись закарпатський транспорт.
Журналіст закарпатської газети «НЕДІЛЯ» вирішив підійти до нього і поцікавитись, що його так зачепило, а заодно дізнатися, яким побачив гість Ужгород.
42-річний Антон, виявляється, вже багато спілкувався з місцевими і дізнався за кілька годин про все, що хвилює ужгородців.
Комунікабельний чоловік охоче почав розмову.
«У вас тут усі скаржаться на маршрутки. Люди переконують, що транспорт – головна проблема міста. Нарікають на вартість квитків, на невідповідність ціні якості послуг. Хтось, навпаки, вихвалявся, що влада закупила нові автобуси і незабаром містом курсуватимуть сучасні великі маршрутки, які вмістять усіх бажаючих проїхатися. Багато було скарг і на водіїв, зокрема, вони стосувалися перевезень школярів. Розповідали про випадки, коли дітей виганяли з транспорту або відмовлялися везти», – почав звітувати він про почуте.
Складалося враження, що до столиці Закарпаття прибув черговий інспектор із якогось телепроекту. Він говорив упевнено, зі знанням справи.
«Розповідали, що в години пік міський транспорт такий переповнений, що дістатися до роботи людям складно. – продовжив оповідку наш новий знайомий, високий худорлявий чоловік із чорним волоссям та вогниками в очах. При розмові він весь час жестикулював і показував руками у бік проїжджої частини. А тим часом проспектом Свободи проносилися автомобілі.
«Наслухався всього. Складається враження, що маршрутки – це якийсь культ для ужгородців, де вони щодня спілкуються зі знайомими, дізнаються останні новини, знайомляться з однодумцями, навіть торгують. Це – ніби такий собі міні-ринок на колесах. Адже одна жінка вдоволено зізналася, що вранці продала у маршрутному автобусі дві помади та тіні для повік. А якась бабуся скаржилася, що там у неї поцупили мобільний телефон, а злодіїв так і не знайшли», – ділився думками Антон.
Чоловік щиро радів, що почув так багато нового. Він переконував, що закарпатці – народ надзвичайно гостинний і відкритий, адже незнайомі люди одразу охоче ділилися з ним сокровенним, вводили у курс справ у рідному місті так професійно, ніби він тут збирався провести не наступні кілька годин, а кілька найближчих років.
«Ужгород – місто гарне, дуже компактне, зручно розташоване. Я тут уже не вперше. Приїжджаю не лише весною. Взимку часто буваю в Карпатах, їжджу туди кататися на лижах. Тому щоразу стараюся не просто завітати до столиці Закарпаття, а погуляти вулицями, подивитися, що змінилося, зайти до улюблених кав’ярень, скуштувати традиційних місцевих страв, – вів далі розмову Антон. – Так ось що мене дивує. Оскільки Ужгород – місто невелике, для чого людям взагалі користуватися громадським транспортом? Обласний центр за кілька годин пішки можна обійти! Чому не встати на годину раніше і прогулятися до роботи? Це ж і здорово, і економно. Не треба й грошей витрачати на квитки, адже мандрівки свіжим повітрям, та ще й таким чистим, як у вас, неабияк зміцнюють організм. Крім того, за словами вчених – ходіння є найкращим еліксиром довголіття. Я завжди в Києві хоч годину стараюся просто блукати парком. Тут же не так уже й далеко дістатися з якогось мікрорайону до центральної частини. Це ж не столиця! Габарити зовсім не ті».
Також чоловік з усмішкою зізнався, що дехто з ужгородців з прикрістю наголошував, що транспортна інфраструктура у місті дуже погана – немає ні трамваїв, ні тролейбусів, ні метро.
«Та яке ж вам метро потрібно? Перерити хочете Ужгород, як кроти. Це ж звучить просто смішно! А може вам тунель до Словаччини треба прокопати? Один уже був, – іронізував Антон. – Про нього усі газети писали. Якщо справді щось трапляється термінове, можна й на таксі доїхати. Ціни на цей вид транспорту тут помірні, та й служб багато. Я сам користувався, коли запізнювався на поїзд, а жив у Новому районі – винаймав квартиру щодобово. Хоч деякі автомобілі й заслуговують кращого, але це вже питання до власників відповідних фірм. А загалом усе у вас добре».
Сам киянин у цілому поїздкою залишився дуже задоволеним, радів, що знову побував на благословенній Богом землі. Так піднесено він називає Закарпаття. Казав, що неодмінно повернеться сюди ще не раз.
«Думаю, ужгородцям треба єдине – навчитися помічати довкола себе більше позитиву і любити своє місто, адже воно прекрасне! А якісь тимчасові труднощі бувають у всіх, навіть у американців та європейців. Проте крім них довкола дуже багато гарного, світлого і доброго», – зазначив Антон, прощаючись.
Марія УЖАНСЬКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
