Чому в Ужгородському замку пишнотіла жінка зваблювала молодика
Учора в Ужгородському замку панувала особлива атмосфера. Тут вирували любовні пристрасті, пишнотіла жінка зваблювала молодика, пропонуючи йому нечувані втіхи, стара циганка шукала батька онуку, а інша – проклинала власного сина…
На очах тих, хто став свідком усіх цих подій сльози радості змінювалися сльозами співчуття, а сміх переходив у співпереживання…. Але все закінчилося оваціями, задушевною розмовою та обміном враженнями.
29 травня у рамках святкування 15-річчя закарпатської газети «НЕДІЛЯ» пройшов бенефіс заслуженої артистки України, акторки Закарпатського обласного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв Наталії Засухіної.
Почалося вражаюче дійство із виходу артистки у образі циганки. Ця роль стала однією з найбільш упізнаваних у репертуарі Наталії Засухіної, адже смаглява язиката ромка, що говорить на закарпатській говірці зі своєрідним акцентом відома нашим землякам не лише за сценою, але й за корпоративами та вуличними виходами у світ під час різних святкувань у місті.
Вона настільки відома, що один впливовий чоловік із Мінська на своє 70-річчя хотів із українських артистів бачити на своєму ювілеї тільки Наталію Засухіну і коли вона приїхала, хоча він навіть не сподівався, оскільки на той час у нашій державі саме почалася війна, прямо на очах у кількасот гостей розплакався.
Цей образ дійсно близький багатьом, тому й не дивно, що саме із цієї міні-ролі акторка почала свій творчий вечір.
Після того вона перевтілилася у Проню Прокопівну із вистави «За двома зайцями» Михайла Старицького і разом із заслуженим артистом України Михайлом Фіщенком витворяла таке, що у присутніх перехоплювало подих. Така виконавська майстреність не просто вражала, але ще й викликала надзвичайно позитивні враження та щиру посмішку.
Відтак Наталія Засухіна зіграла Гордилю із вистави Василя Шершуна «Крок від любові». Ця драматична роль усіх розчулила найбільше, адже в неї акторка вклада усю свою душу, показавши невимовний біль, зречення сина, особисту трагедію.
— Я ніколи не думала, що буду акторкою, що моє життя буде пов’язане з мистецтвом. Дитиною була дуже скромною. У школі мене не було ні видно, ні чути. Відповідала тихо, учасницею театральних показів не була. Мене не тягнуло на танці. Найбільше часу проводила вдома, читаючи книжки. Мене більше цікавила фармація, подобався запах аптек, розповіла закарпатській газеті «НЕДІЛЯ» про себе артистка. – Але тітка запропонувала спробувати себе і вступити на режисерське відділення. Мій вчитель, нині покійний Сергій Гержик саме набирав перший курс після десятого класу. Так я й опинилася в училищі культури. Потім приїхав передивлятися випуски курсу колишній директор Закарпатського обласного музично-драматичного театру Василь Руснак і запропонував чотирьом випускникам, у тому числі й мені, роботу в Ужгороді. Тоді актори набиралися саме з училища культури. У мене було направлення вступати у вищий навчальний заклад, але мене не було кому підштовхнути на такий крок у той час. Але, як кажуть, людина планує, а Бог – керує. Тож я приїхала працювати в Ужгород. Як запевняв мій вчитель, на практиці в театрі можна навчитись більшого, ніж в університеті. Робота завжди мені дуже подобалася. Я зрозуміла, що театр – це моє покликання. З допоміжного складу перейшла на другу, потім на першу категорію, виконувала різні ролі. Зараз уже два роки я- завідувач труп театру, але залишаюся акторкою, виходжу на сцену.
Серед ролей Наталія Засухіна жодну не виділяє, як особливу, каже, що кожній була рада і навіть не знає, скільки всього ролей зіграла.
— Ніколи не рахувала. З маленькими – більше двох сотень точно. Є ролі, які мені дуже подобаються. І це не залежить від того, головні вони чи ні. Були такі, які мені важко дісталися, після того, як їх зіграли інші актори. Це і Проня Прокопівна, і Ханума, і Гертруда з «Гамлета», і Ганна з «Наймички», і в казках страшенно люблю грати. Загалом люблю українську класику. Колись у молодості грала епізодичні, маленькі ролі, але вони теж були милі серцю. Загалом переконана, що життя вдалося, бо маю улюблену роботу і чудову родину, – зізналася вона.
До речі, на бенефіс завітали і дочка з сином артистки.
Багато теплих і щирих слів на її адресу було сказано того вечора від Олега Зайцева, Федора Шандора, Сергія Денисенка, Василя Марюхнича, Івана Канюки, Михайла Фіщенка, Любомира Геляса, Галини Ярцевої та ще багатьох колег, друзів, шанувальників творчості актриси.
А Голова Редакційної Ради закарпатської газети «НЕДІЛЯ» Михайло Носа наголосив, що подібні проекти газета втілюватиме в життя й надалі.
«Ужгород вже давно скучив за такими якісними і цікавими дійствами. Ми звикли пригнічувати талановитих акторів, порівнюючи їх зі столичними. Але ж наші і талановиті, і рідні! Ми повинні ними пишатися. Та люди зацікавилися політикою, історією, довкола ж стільки яскравих постатей. Тому закарпатська газета «НЕДІЛЯ» і надалі буде підтримувати таланти, показуючи, що вони варті уваги і ними повинен пишатися наш край. Попереду у нас ще багато неймовірно цікавих проектів і ми маємо чим приємно вразити закарпатців», – розповів він.
І справді закарпатська газета «НЕДІЛЯ» завжди дивує закарпатців нечуваними досі вражаючими заходами, які завжди довго обговорюються, які дивують і захоплюють, викликають багато приємних емоцій та залишаються в пам’яті яскравими спогадами.
Наразі, у рамках святкування свого 15-річчя газета вже провела літературний перфоманс Тетяни П’янкової та Василя Кузана «Плач тихіше», презентувала в Ужгороді та Мукачеві виставу «Лайкнутий» за участі відомого київського актора Юрія Дяка, авторські вечори Василя Кузана та Андрія Любки, сольний концерт харизматичного, запального та надзвичайно романтичного артиста Романа Скорпіона у драмтеатрі, а 2 червня у «Совиному гнізді» відбудеться відкриття персональної виставки заслуженого діяча мистецтв України, театрального художника Емми ЗАЙЦЕВОЇ.
