Чому вужів утримували в будинках замість кішок та як вшановували змій-домовиків на Закарпатті
Ужгородські вужі виповзають погрітися на сонці. У Боздоському парку їх багато. Живуть вони переважно у воді, але часом переміщаються і на сушу, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Цікаво, що зараз закарпатці ставляться до вужів негативно і, на жаль, часто їх вбивають, а колись у давніх слов’ян вужі вважалися священними тваринами.
Наші предки взагалі називали вужів «домовиками», оскільки ці змії часто мешкали під дерев’яними порогами будинків, а іноді взагалі у хатах, де ловили мишей. Дехто відводив їм місця під піччю і утримував вдома замість кішок. Серби називали вужа «домакін», чехи — «господарик», болгари — «хазяїн».
Більше того, у минулому столітті українці називали Вужем сузір’я Скорпіона, про яке казали: «Місяць — голова Вужа, що ховається в Чумацькому шляху».
А ще раніше, за часів Київської Русі наші пращури носили на шиї металеві амулети-змійовики, на яких було зображено жіночу голову з волоссям у вигляді змій, а на іншому боці — відповідне церковним канонам іконопису зображення Ісуса Христа чи Богородиці або святих.
Зі зміями у нас навіть пов’язані церковні свята – Благовіщення, коли вони виходять із-під землі та Воздвиження, коли вони заповзають у землю на сплячку.
Крім того, на Закарпатті в окремих селах на свято Щедрого вечора, тобто на старий Новий рік, досі існує звичай водити змія, або, як у Бороняві, Шарканя. Справа в тому, що така традиція виникла не випадково. 14 січня колись відзначали зашифроване свято астрономічного «народження» молодого Місяця, це астрономічний понеділок, слов’янський день богині води (фіно-угри вважали днем богині води п’ятницю).
Тобто на Закарпатті вужі посідали почесне місце в житті людей.
Тож невідомо, чому зараз неотруйних змій, які є надзвичайно корисними у природі, так нещадно винищують, хоча їх, навпаки, потрібно берегти.
Тішить, що дехто справді так і робить.
Зокрема, ужгородець Віктор Калинович вміє спілкуватися зі зміями і постійно їх підгодовує рибою, бо вважає, що молоко для них, як і для дорослих людей, є шкідливим і може викликати розлади травлення.
За словами чоловіка, в дикій природі вужі вживають лише те, що живе у воді, хоча існує думка про те, що вони можуть прилаштовуватись на вимені кіз та корів і висмоктувати молоко.
«Таке вони роблять дуже рідко, якщо навіть роблять. Справа в тому, що в їхньому організмі немає ферменту, який розщеплює лактозу, а отже, молоко плазунами не засвоюється і навіть може викликати шлункові захворювання і алергічні реакції. Дорослій людині, як відомо, молоко також не приносить користі, навпаки, навіть лікарі його вживати не рекомендують. Звичайно, вужі можуть пити молоко, утім виключно в тому випадку, якщо відчувають сильну спрагу, а при цьому поруч немає чим поживитись. Зазвичай рідина в їхній організм потрапляє разом з харчами. Мені, принаймні, не відомо про жоден випадок, аби вуж смоктав корову. Так, розмов на цю тему багато, але це лише розмови. Не буду запевняти так це чи ні, але скажу, що плазуни дуже розумні. Не дарма вони вважаються символом мудрості. Разом з тим, змії – хижаки, люблять полювати, але можуть розлінитися, коли знають, що їжа сама потрапить до їхнього рота. Я – завзятий рибалка, тож нерідко вони ласують у мене свіжою рибою. Велику – дружина смажить, а маленьку – з’їдають мої «холоднокровні друзі». Крім того, їм дуже смакують різні комашки, жучки. Великі дорослі змії можуть ловити мишей», – ділиться знаннями Віктор.
За професією чоловік біолог, однак за фахом не працює, на хліб заробляє розведенням домашньої птиці. Усі знання щодо спілкування з довкіллям отримав від батька, який був народним цілителям, добре знався на травах і лікував людей.
«Мого захоплення ніхто не розуміє. На Закарпатті змій не люблять, вбивають . Хоча вони дуже корисні і взагалі у природі немає нічого зайвого кожен представник фауни виконує певну роль. Плазуни – такі ж домашні лікарі, як і коти та собаки. Вони допомагають позбутися стресу, покращити настрій, підвищити життєвий тонус. Хто володіє зміїною мовою, тому не страшні повзучі. Лякатися змій не треба, бо якщо лускатий не відчуває в людині ворога, атакувати ніколи не буде», – стверджує знавець дикої природи.
Ні ворожбитом, ні шаманом закарпатець себе не вважає, а те, що вміє спілкуватися з тваринами, на його думку, – знання, доступні кожній людині. Головне, переконує, – любити світ довкола себе та ставитися до всього з позитивом.
Сергій ОРОС, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
