Ліпше померти, ніж бути рабом! Москаль про війну з Росією
Москаль розповів про війну з Росією та здачу Криму, про операції ворожих спецслужб в Україні та провали української політики у сфері міжнаціональних відносин, про фоли освітньої та медичної реформи, а також – про відносини з в.о. міністра охорони здоров’я Уляною Супрун – в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL.
– Ми намагаємося переговори вести, ми не йдемо “в лоб” завойоване відвойовувати. Якби ви були Верховним головнокомандувачем (тобто Президентом), що б ви робили?
– Єдиний шлях – вчинити так, як вчинив Путін. Відбити захоплені території військовим шляхом. Іншого шляху я не бачу, але для цього ще потрібні роки, аби наша армія стала бойовитіша, з сучаснішим оснащенням. Оголошуйте військовий стан, мобілізацію… Або пан, або будемо жити у рабстві, як і живемо сьогодні!
Я чому так говорю? Я прожив життя на території, яка була зоною активних бойових дій УПА з 1944-го по 1952-й рік. Я не граю ні в шашки, ні шахи, ні у футбол, ні в карти, у мене тяга до квадрациклів. Я багато катався по горах, і зустрічав у селах колишніх вояків УПА, які відсиділи по 25 років у таборах, і навіть тих, кого засудили до розстрілу. “Якби наші не продалися НКВД, УПА було б по сьогодні, і ніколи б ми не програли” – казали вони. На жаль, багато хто з українців пішов на співпрацю з окупантами як агенти, інформатори, були завербовані.
До речі, ще за радянських часів під час навчання в мене була дипломна робота про службу безпеки Української повстанської армії.
– Дуже цікаво.
– Я чесно скажу, це була дуже ефективна і глибоко законспірована служба, яка вміла знаходити “дворушників”, – тих, хто ішов на співпрацю з НКВС, і сама мала агентуру в НКВС. Можливо, трошки жорсткувато діяла, але жорстко діяли ті, з ким вони боролися – НКВС, МДБ, КДБ.
Так ось, повертаючись до запитання, яку нам обрати тактику у боротьбі з Росією. Коли я запитував ветеранів УПА, – ви ж знали, проти якої сили ви виступаєте – це ж армія, яка перемогла Гітлера і всю гітлерівську коаліцію, потім розгромила Японію, на що ви сподівалися? Вони кажуть: а що нам залишалося? Йти до них рабами? Ліпше померти, ніж бути рабом!
І я десь цього теж притримуюсь. Або ми вічно будемо в цьому жити, або колись треба зібрати сили, і на цьому ставити крапку. Я не кажу, що це буде цього року, чи це буде в 2020-му, чи в 2022-му, але колись це настане. Іншого шляху нема. Я не вірю в Мінські угоди, ви бачите, вони тихенько доходять до чаювання, Нормандський формат уже зник, ніякі “голубі каски” сюди не прийдуть, роль ОБСЄ нікчемна, я на власні очі бачив.
Мене питають: як вам ОБСЄ? А я кажу, як мінеральна вода: ні користі ні шкоди від них нема. Дегустували наші міцні напої, також – різні сорти пива. Піднімали трохи бюджет міста Сєвєродонецьк. От і все.
Ще питають, як забрати Крим? А ми що, його обороняли? Ми самі його й здали. Якщо оборонцям Донбасу, котрі воюють і віддають свої життя, ми ставимо пам’ятники по всій Україні, то по Криму є хоч один оборонець, хто достойний пам’ятника? Немає. Всі здалися: СБУ, Міністерство внутрішніх справ, тодішні внутрішні війська, військово-морський флот з кораблями. Ніхто не чинив спротиву. Чи якогось убили “зеленого чоловічка”, чи взяли в полон? Чи зірвали з нього маску хоча б – хто ти є, покажи своє обличчя?! Якщо у Другій світовій війні не було героїв, то Радянський Союз їх придумував: 28 панфіловців, Зоя Космодем’янська, Олександр Матросов, і так далі, і тому подібне. А тут навіть немає з кого придумати героя, котрий стояв на смерть.
