На що здатен закоханий злодій? Просив друзів позичити хоч 100 гривень на букет, але ніхто не давав

[Total: 0    Average: 0/5]

Виявляється, закоханий злодій заради близької людини здатен на відважні вчинки, щоправда, не зовсім логічні і законні.

Микола Данко (із етичних міркувань імена дійових осіб у матеріалі замінено) із Хустщини зважився заради жінки своєї мрії на досить романтичний «подвиг». Аби розтопити її серце, він скоїв ряд крадіжок… хоча Світлана цього не просила, більше того, навіть  не здогадувалась про те, що після чергової сварки закоханий Ромео скоїть кілька пограбувань, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Яка куртка більш модна: синя чи зелена?

Микола уже мав досвід перебування за ґратами. Після крадіжки  автомобіля він відсидів чотири роки. Повернувшись додому, ніде не працював, перебивався випадковими підробітками. Усе було добре до тих пір, поки він не познайомився зі Світланою.

Жінка сподобалась Миколі з першого погляду і він вирішив: «Вона має бути моєю!». Його очі сяяли, коли дивився на неї, а серце тріпотіло, мов у школяра.

Світлана довго не ламалася, вона сама була не проти стосунків із ним, бо чоловік їй також сподобався. Отже, вже невдовзі вони почали жити разом. Утім на ведення спільного господарства потрібні були гроші і те, що закарпатець зовсім не заробляв, поступово почало набридати дівчині. Їй  доводилось і працювати за двох, і вдома виконувати всю хатню роботу, і за худобою доглядати. Микола ж або лежав на дивані, або вештався селом із друзями. Кілька разів вони сварилися і розривали стосунки, але Микола завжди приходив просити вибачення, обіцяв, що все зміниться й дівчина йому вірила. Вона щоразу поверталась до нього і все починалося спочатку.

Того разу Світлана пішла і сказала, що назавжди, мовляв, хай хоч на голові перед нею ходить, хоч на колінах хай повзає, та вона більше так жити не хоче, погрожувала, що  швидко знайде собі іншого хлопця. Тим більше, що їй хотілося заміж, а оформляти стосунки коханий не поспішав.

Микола був у відчаї, бо не хотів втрачати любов свого життя. Він думав, де б знайти роботу, чим би зайнятись, але нічого путнього в голову не приходило. Думав, як повернути Світлану, та знав, що без грошей у нього нічого не вийде. Просив друзів позичити хоч 100 гривень на букет, але ніхто не давав, бо всі знали, що ніколи не поверне.

І от раптом його осінила геніальна, як у ту мить йому здавалося, ідея.

«Якщо я не працюю, то працюють інші. Якщо я бідний, то є чимало багатих. Якщо мені ніхто нічого не дає, то візьму сам. Нехай діляться. Не може ж у одного бути все, а в іншого – нічого. Де ж тоді справедливість?» – вирішив він і почав обмірковувати, де  ж застосувати свою спритність.

Микола знав, що хоче когось пограбувати, але не поняття не мав, кого саме. Люди в селі його впізнавали, брати від них щось якось не наважувався.

«Колись батько казав, що навіть циганин від сусідів коней не краде», – аргументував своє рішення він.

Аби не накоїти вдома дурниць, почав збиратися до Хуста.

«Там мене ніхто не знає. Обчищу якийсь магазин. Перший, який у око впаде. Головне, аби свідків зайвих не було. Спочатку роздивлюся, а потім, на місці, вже вирішу що до чого», – складав плани закарпатець.

Микола довго блукав магазинами, але всюди йому здавалось небезпечно, адже в багатьох зараз встановлено відео нагляд, а загриміти за ґрати йому більше не хотілось.

Так доходився так, що на вулиці стемніло, а годинник показував 20-ту. Він же все ще був із порожніми руками.. та й так і не вирішив, яку з крамниць «узяти штурмом».

Раптом біля одного з магазинів він помітив манекени, одягнені в чоловічі куртки. Підійшов ближче, зайшов на терасу, щоб краще роздивитись. Деякі йому сподобалися. Особливо дві марки “Dannger” спортивного типу – чорна та синя. Коштували вони по 350 гривень кожна. Купити собі бодай одну з них він не міг, але уявляв себе, стильно одягненим, поруч зі Світланою. Тож не довго розмірковуючи, зняв їх і почав втікати.

Миколу ніхто не побачив, тож він радів, що здійснив задумане і вдоволений повернувся додому. Одну куртку вирішив продати, а іншу залишити собі.

Довго вагався котру, навіть телефонував знайомим і цікавився, який колір зараз більш модний. Вирішив, що собі візьме зелену. А на синю покупець знайшовся швидко. Забрав річ наступного ранку.

Микола тішився, бо в нього  з’явилися гроші. Негайно помчав до АВС, купив цукерки та шампанське і попрямував миритися з коханою.

Світлана, побачивши чоловіка з подарунком в чергове « розтанула» і прийняла його з розпростертими обіймами. Тож Микола знову певний час міг байдикувати й насолоджуватися життям. Знову всі турботі, в тому числі й заробляння грошей, лягли на плечі Світлани. Звичайно, не обходилося й без застіль, на які теж потрібні були кошти. А випити чоловік дуже любив. Тож все це невдовзі дівчині знову набридло і вона пішла від кавалера.

Гроші від листоноші

Микола знову задумався, як її повернути і де знайти гроші. Цього разу він поїхав на «заробітки» до Виноградова. Там випадково зустрівся з другом і вони пішли в кафе хильнути по 50 грамів та поговорити про своє. Раптом неподалік Микола помітив листоношу. Жінка була заклопотана, очевидно, перевтомилася. Вона залишила сумку на велосипеді, а сама зайшла в приміщення. Видно, щоб комусь щось передати. Скориставшись її відсутністю, молодик помчав до велосипеда, взяв сумку і сказав товаришу, що потрібно негайно «зникнути». Вони разом підійшли до будівлі старого занедбаного гуртожитку, розташованого поблизу. Микола повідомив, що йому треба спуститися підвал і подивитися, що мала при собі жінка.  Він попросив від друга телефон, щоб підсвітити й наказав йому стояти біля входу і пильнувати, щоб ніхто не підійшов. Грошима обіцяв поділитися.

Чоловік спустився сходами в закинуте приміщення, вдоволено відкрив сумку і побачив там газети, листи, квитанції, конверти…

«Не може такого бути! Повинні ж бути гроші. Пенсії ж вона мусить розносити, не всі ж їх на карточки отримують», – нервував Микола, вигрібаючи все з сумки на бетонну підлогу.

Нарешті він знайшов те, що шукав. На споді лежали акуратно складені 20125 гривень. Чоловік стиснув їх у долоні, поцілував і сховав у кишеню, а сумку залишив у підвалі. З такої суми він міг купити коханій не лише скромний сувенір, але й більш дорогий подарунок.

Ділитись такою знахідкою  йому зовсім не хотілося. Тим більше, що його співучасник фактично нічого й не робив, просто був мовчазним свідком.

«Обійдеться! Він же палець об палець не вдарив, – вирішив Микола і повернувшись, сказав, що знайшов у сумці лише газети і 10 гривень.

Додому повернувся він у хорошому настрої і наступного дня попрямував до Світлани. Але цього разу підкупити дівчину не вдалося. Вона твердо стояла на своєму і миритись не хотіла, бо знала, що то ненадовго, що невдовзі все буде, як раніше. Вона випакувала за двері Миколу і наказала більше ніколи не приходити.

З горя чоловік напився. Пиячив і кілька наступних днів.

А листоноша, яка залишила стареньких без пенсій тим часом плакала і благала своїх родичів позичити їй гроші. На роботі їй добряче дісталось за те, що недоглянула за сумкою. Нещасній навіть не всі повірили, дехто з керівництва сумнівався, що її пограбували. Але світ не без добрих людей. Жінці вдалося зібрати необхідну суму й виплатити пенсії.  Проте вона продовжувала «ламала голову» над тим, що робити далі, як із мізерної зарплатні повертати солідні борги.

Троянди для коханої

Микола ж ніяк не міг заспокоїтись через Світлану. Вона стала непідступною, як фортеця. Чоловік ходив сумний, знервований і лише горілка його трохи звеселяла. А пити цього разу він справді мав із чого. Раптом після чергової пиятики закарпатець побачив перед квітковим магазином розкішні червоні троянди. Величезні бутони на довгих стеблах здалека привертали увагу. І враз його «осінило». Світлана завжди любила ці квіти і, на його думку, перед такою красою вона точно не мала б встояти. Тим часом до Миколи підійшли двоє знайомих. Вони привіталися і завели розмову про політику. Запропонували покурити з ними, навіть пригостили Миколу цигаркою. Але він не зводив очей із троянд.

«Я подарую їй величезний букет. Навіть якщо вона собі когось і знайшла, такого заради неї не зробить жоден чоловік, – розмірковував він, лише хитаючи головою, вдаючи, що  підтримує розмову, але навіть не знав про що йде мова. – Я засиплю її квітами! Вона буде вдячна мені до кінця життя і такий подарунок не забуде ніколи».

Миколу трохи збентежило, що саме тепер зустрів Богдана й Юрія, але його думки настільки були зайняті трояндами, що в якусь мить навіть забув, що знаходиться посеред вулиці не один.  Він викинув цигарку і почав наближатися ближче до ваз. І раптом застиг. Одна троянда коштувала майже 40 гривень. Така ціна його спантеличила. Підрахував у голові, скільки може коштувати більш-менш пристойний букет. Вийшло близько двох тисяч.  Його аж перекривило. Стало шкода грошей.

«За таку суму я зможу цілий місяць жити… а може й більше! Ну й шкуродери ці квітникарі! Знахабніли вже зовсім! Совість людську втратили! Краще якісь дешеві обручки куплю. Вона ж так хоче заміж, що аж пищить. Не раз уже про це натякала. І про дітей спільних говорила. А я мовчав» – сказав він про себе.

Але від ідеї з трояндами Миколі все ж відмовлятися зовсім не хотілось, бо вона здавалась йому аж надто привабливою. Чоловік без вагань схопив оберемок із 50 квітами й почав втікати. Миколині знайомі злякалися, щоб хтось не подумав, що вони з ним у змові і також накивали п’ятами.

Власниця кіоску, яка саме прибирала в магазині і готувалася до закриття,  оскільки була вже 21 година, побачила злодія через вікно, вибігла на вулицю і здійняла ґвалт. Вона кричала так голосно, що звідусіль до неї почали сходитись люди.

«Ловіть його! Викликайте поліцію! Злодій! – волала вона.  – Це ж одні з найдорожчих троянд!»

Утім перехожі лише стояли збоку й безмовно за всім спостерігали… за Миколою ніхто не біг і на «102» ніхто не телефонував. Викликала правоохоронців вона сама. Поліціанти прибули дуже швидко. Миколу затримали разом із квітами прямо посеред вулиці. Подарувати величезний букет коханій він не встиг.

У скоєному грабіжник одразу зізнався. Казав, що у всьому кається і більше красти не буде. На суді заперечував лише те, що з сумки листоноші забрав 20 тисяч гривень.

Тим не менше за три пограбування він отримав чотири роки і шість місяців позбавлення волі.

Та найбільше Микола шкодує не про те, що накоїв, не про те, що йому знову доведеться відбувати строк, а те, що помиритися зі Світланою так і не встиг, адже поки він повернеться на волю, вона може вийти заміж і про нього забути назавжди.

Марія УЖАНСЬКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.