Закарпатець, аби не платити аліменти, краще відправився на два місяці під арешт
Є матері-зозулі, а є батьки, яких зовсім не цікавить майбутнє власних дітей… На жаль, у сучасному суспільстві така позиція чоловіків уже не викликає громадський осуд… навпаки – вважається майже нормою. Утім… окремі представники сильної статі усе ж дивують… далеко не чоловічою моделлю поведінки.
Не хочу дружину, не люблю дитину
40-річному Михайлу Попу подобалося парубкувати. Оточений увагою дівчат чоловік не поспішав під вінець із жодною. Однак якось одна із прихильниць завагітніла… До РАЦСу Михайло її не повів, але обіцяв допомагати. Тим більше, що подібна прикрість у нього вже була. Але син від колишньої коханки вже виріс і вчився у ліцеї. Оскільки постійного місця роботи хустянин не мав, переважно працював за наймом, тож і заробіток мав нестабільний. Проте для сім’ї він точно не був створений. Міг останні гроші із дому понести, аби почастувати друзів оковитою. Коли ж Ольга народила Максима, Михайло до почав заходити до неї усе рідше й рідше. Чи то дитячий плач йому не подобався, чи заміну жінці знайшов, але якоїсь фінансової допомоги молода мати так і не дочекалася. Одній виховувати та утримувати малюка Ользі було нелегко. Тож вона подала позов до суду про стягнення з синового батька аліментів. Та час минав, а грошей не було. Виконавча служба шукала боржника, але ні матері, ні дитині від цього не було легше. Звернувшись до поліції, Ольга написала заяву про те, що Михайло злісно ухиляється від сплати аліментів. Тож черговим рішенням суду стало притягнення чоловіка до 240 годин громадських робіт (за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 164 КК України), оскільки він заявив, що грошей не має і платити не буде.
Краще за ґрати, ніж прибирати
Утім на цьому справа хустського «аліментщика» не закінчилась. Згідно з рішенням суду чоловік мав відбувати покарання шляхом виконання неоплачуваних громадських робіт в КП «Реклама-Хуст». Робота полягала у прибиранні вулиць, скверів, парків та прочистці русел ручок.
Михайло Поп повинен був дотримуватися встановлених відповідно до законодавства порядку та умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, трудитися на визначених об’єктах і відпрацьовувати встановлений строк, з’являтися за викликом до інспекції, повідомляти про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без дозволу та періодично приходити на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Проте, вважаючи себе «персоною ґрата» на громадські роботи хустянин чомусь так і не з’явився.
Тож невиконання рішення суду не минуло для Михайла безкарно. Свої права чоловік розумів, як і наслідки вчинків.
Правда, на цей раз у суді чоловік уже щиро каявся… однак було пізно. Тож громадські роботи йому було замінено іншим покаранням… у вигляді одного місяця і тридцять днів арешту.
На жаль, навіть маючи час для роздумів у камері, Михайло позицію не змінив. Платити аліменти на сина він і далі не хоче… Та й чи варто? Колись дитина стане дорослою і все зрозуміє, а горе-батька не виправить навіть могила… Хіба що… одинока старість змусить оговтатись і просити вибачення від колись близьких людей. Але вже тоді чи пробачать вони… Життя ж – як бумеранг.
Оксана ПРИЙМАК, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
