Таємниці найбільшої річки Закарпаття
Чиста, вода, що біжить, дика, плутана, обмотана, тис… і це далеко не всі назви головної водойми нашого краю
Найбільша ріка Закарпаття оповита легендами та таємницями, швидка і жорстока, яка, відколи вздовж її берегів оселилися люди, не раз наганяла на них жах своїми руйнівними паводками, але в той же час, зрошуючи поля, була годувальницею. Тиса – найбільша ліва притока Дунаю, що протікає в межах Закарпатської області, Угорщини і Югославії, частково по кордону з Румунією і Словаччиною. Довжина річки 966 км, (у межах України – 201 км), пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Чому саме Тиса?
Довкола назви річки завжди точилося багато дискусій. Походження її назви досі точно не вивчено, але існує кілька гіпотез, описаних у різних джерелах.
Найвідомішою є версія про те, що водойму названо на честь дерева тиса. Відомо, що в Карпатах він зростав ще 180 мільйонів років тому, тож на території нашого краю у сиву давнину були густі ліси тиса ягідного. Це описано в «Літописі руському». Крім того, в Україні досі залишилися назви, пов’язані з деревом – місто Тисьмениця, село Тисів.
Проте у «Етимологічному словнику топонімів України» ця версія названа малоймовірною.
Натомість висунуто іншу гіпотезу.
«Є певні підстави пов’язувати гідронім Тиса з праслов’янським Hisn- / Hesn- «тиснути, тісний», His- / Hais- «плавити; танути; зникати», що відбите в географічному терміні Hesnina – «ущелина, тіснина, яр, безодня, русло ріки, тісна долина», українське сутісок – «дуже вузька, тісна вулиця, тісний прохід». Реконструйована мотиваційна ознака «тісна ущелина, вузьке русло, тісний прохід тощо» актуальна для гірських річок, тому концентрація відповідних гідронімів у Закарпатті може розглядатися як додатковий позамовний аргумент на користь такої етимології», – йдеться в енциклопедії.
Але чомусь не дуже віриться, що назва Тиси розшифровується як тісна ущелина, адже у минулому вона була набагато повноводнішою, ніж зараз.
Більш цікаве пояснення можна знайти в угорському виданні SÜLI-ZAKAR ISTVÁN: Az élő Tisza.
Оскільки Тиса є нашою спільною річкою та й Закарпаття протягом століть перебувало у складі цієї держави, наші сьогоднішні сусіди набагато краще дослідили річку, ніж ми. Вони наголошують, що протягом тисячоліть Тису називали «дикою водою».
«Вона мала багато назв: блондинка, дика, плутана, обмотана. Її вважали природною істотою і їй приписували людські якості, навіть поклонялися і приносили жертви. До 1920 року Тиса вважалася шаленою річкою, часто затоплювала велику частину Угорщини. Пізніше ситуація змінилася, Тиса почала міліти, але навіть сьогодні вона все ще суттєво впливає на поверхневі води більш ніж половини країни», – зазначає автор.
Український дослідник Валентин Стецюк переконує, що назва річки походить від болгарського слова «таса» — «чиста». Ця теорія справді є найбільш правдоподібною, адже угорською чиста звучить як tiszta, що теж співзвучне з назвою Тиси. Рікою із назвою, що перекладається на українську як «чиста», називали Тису у своїх літописах і давні даки.
Цікаво, що про Тису (оскільки колись Угорщина вела війни з багатьма державами) писали багато іноземних дослідників, мандрівників і істориків різних часів.
Зокрема, в давніх французьких джерелах, де описано битви на Дунаї між Османською та Австрійською імперіями у XVII-XVIII століттях, Тису названо Тібіска, у давньоримських джерелах Тиса відома під назвами Tissus, Tisia, Pathissus.
А от готський історик Йордан називав Тису великою судноплавною рікою, гірська вода якої дивувала чистотою і прозорістю. У середині ХV століття французький мандрівник Бертрандон де ля Броквір у подорожніх нотатках записав, що ніде не бачив так багато річкових риб, як у Тисі. Іранський дослідник Садєцький-Кардос, що вивчав етимологію назв водойм, зазначив, що Тиса глибока і широка, чиста, але небезпечна, у ній постійно тонуть рибалки, а назва річки має скіфське або іранське походження і перекладається на давню іранську мову як «біг», тобто, за його версією, Тиса – «вода, що біжить».
Отже, стовідсотково сказати, чому Тису названо саме Тисою, зараз ніхто не може, але кожна з гіпотез має право на життя.
Дві Тиси – одна легенда
Оскільки Тиса була однією з головних водяних артерій нашого краю, про неї складено багато казок та легенд. Чимало з них дійшли до наших часів.
За однією з них, коли Бог створював світ, подивився на землю і побачив, яка вона прекрасна. Особливо йому припала до душі одна з частин Карпат. Усе в ній було майже ідеально, не вистачало лише річки. Тоді він покликав до себе ангела і сказав йому, що хоче бачити посеред гір річку, але оскільки для неї треба було прокласти борозну, дав своєму помічнику двох волів і плуг та відправив прокладати канал для майбутньої водойми.
Але тоді в Карпатах росло дуже багато кропиви, тож, щоб не обпектися, ангел оминав рослину. Тому борозна під річку вийшла дуже звивистою. Таким до сьогодні і є русло Тиси.
Існує також легенда про те, чому Тиса шумить, а її води видають звуки, схожі на плач, особливо в період повноводдя. За оповідкою, жили в Карпатах колись хлопець із бідної родини і дівчина з багатої. Вони дуже кохали один одного, але батьки не дозволяли їм одружитися. Тож, аби не розлучатися ніколи, вони вирішили зістрибнути з найвищої скелі прямо у Тису. Там вони й загинули. Виявивши тіла дітей, батьки дуже побивалися і плакали за ними. Тиса, що прийняла закоханих у свої води, теж зашуміла і загуділа від смутку і так гучить щовесни вже багато століть, пам’ятаючи про трагедію та нагадуючи про неї людям.
Утім найцікавішою і найбільш правдоподібною є історія про Атіллу, вождя гунів, яких вважаються предками сучасних угорців.
Те, що він був на території сучасного Закарпаття в період епохи Великого переселення народів, підтверджено археологічними розкопками та історичними документами.
У 434-441 роках Атілла підкорив багато племен і створив могутній племінний союз, що контролював величезну територію від Рейну до меж Китаю. Але цікавим для нас є не сам володар колись могутньої процвітаючої держави, а його могила.
За переказами, поховали Атіллу під річкою Тисою. Та й могила в нього була не проста, а потрійна (вірогідно, аби в труну не проникла вода). Тіло вождя гуни помісти у свинцеву, потім у срібну, а відтак – у золоту домовину. Щоб провести обряд, найсильніші воїни перегородили русло річки, пустивши її у поля, викопали глибоку яму, помістили в неї труну та скарби свого Атілли і знову повернули ріку «на місце». Відтак бійців, які здійснювали поховання, вбили, аби вони нікому не розкрили таємницю, далі розстріляли з луків і вбивць солдатів, а після цього й тих, хто розстрілював катів. Незрозуміло, для чого і кому потрібні були такі жертви, але, як свідчить оповідка, якщо розкопати цю могилу і звільнити Атіллу, то розпочнуться глобальні катаклізми та війни.
Казки казками, а мисливців за золотою труною древнього вождя у всі часи було багато, правда, ніхто й досі не знайшов могилу.
Але найцікавіше навіть не це. Виявляється, Тиса, яка протікає через Закарпаття, – не єдина у світі річка з такою назвою. На Уралі, в Пермському краї, звідки, власне, й прийшли гуни, є ще одна Тиса.
І вважається, що названо її так саме від слова «чиста», що співзвучне з тим же угорським словом tiszta. Тож вірогідно, що головну ріку нашого краю більше ніж 600 років тому назвали Тисою саме гуни, бажаючи хоча б умовно перенести на нову батьківщину частинку своєї рідної землі, а точніше – води. Але чи це справді так, стовідсотково ми не дізнаємося ніколи.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
