Як милостиня закарпатця від смерті врятувала
Хочу розказати про свого друга. Був у нього страшний діагноз. Треба йому було робити надскладну операцію за кордоном. На операцію треба було потратити щось біля сто двадцять тисяч євро. Антон працював будівельником. Але ті гроші, які він заробляв, ледве вистачало, щоб прогодувати родину. Але й далі працювати, як раніше, не міг. Тому ситуація здавалася безвихідною, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Та ще й думки погані дошкуляли. Мовляв, це вже останні миті його життя. А було йому тридцять два роки. Якраз хочеться жити, радіти кожному дню, та й людей піднімати на ноги.
Проходив він із такими думками кілька місяців. А стан його дедалі погіршувався, сили покидали колись міцного, веселого чоловіка.
І ось одного разу стається таке. Випадково у електричці знайомиться він із молодим чоловіком. Років двадцяти п’яти. У хлопця немає ноги. Поруч із ним на сидіння милиці. Той розповідає, що був на сході країни. Що там було дуже страшно. Що в нього мама, яка вчителює у глухому селі. А зараз школу закрили.
Що йому дуже треба б штучну ногу, тоді б він хоч якось мамі допомагав. Вже назбирав велику суму від людей, бо люди милосердні. Але він нічого не просив у Антона. Просто розказував про своє життя випадковому знайомому.
– І скільки тобі не вистачає. Та десь тисячу гривень.
Антон подумав, що рівно стільки він заробив за кілька днів на будівництві. Робота важка була, але й гроші потрібні.
Але хіба може він без тих грошей зараз повернутися додому? Старшенького он треба в школу виряджати, там такі витрати, що отого, робити заготовки на зиму теж потрібно.
І вголос почав про роздумовувати зі своїм випадковим попутником. А потім сказав, що із задоволенням би йому допоміг, коли б не такі обставини.
Але хлопчина навіть не хотів чути про допомогу. Сказав, що вже якось призбирає ті гроші. Він дуже у це вірив.
Та все ж Антон вирішив: хай буде, що буде, а він допоможе цьому Юлію. Пішли вони в лікарню, у відділ, де видавалися документи на ці протези. Справді, Юлій назбирав чималу суму. Не вистачало йому хіба тисячі гривень.
І от Антон виймає цю тисячку. Кладе її на стіл. І вирішується питання із протезом для Юлія.
Повертається Антон додому. І боїться навіть дружині на очі показатися. Що вона скаже, якщо їй розказати правду? Та й чи повірить взагалі? Найбільше він боявся бурхливих жіночих сліз.
Але дружина одразу зрозуміла все. Сказала, що їй на сьогодні снився сон про Антона. Нібито вона йде лісом і раптом натрапляє на стару маленьку хатину. Вона відкриває двері, щоб зігрітися. Бо йти лісом дуже холодно. Чим далі вона йде, тим холодніше повітря.
А в тій хатині дуже тепло. І сидить там за столом старенький чоловік. Читає книжку. Як прочитає, то одразу ту прочитану сторінку із тієї книжки вириває. І кладе на стіл. Раптом дивиться на неї та й каже їй:
– Я знаю, чому ти до мене прийшла!
Жінка каже, що вона й сама не знає, чому прийшла. Мабуть, тому, що дуже хотіла нарешті зігрітися.
- Ні! – заперечує старий. – Ти прийшла до мене, щоб довідатися, як допомогти своєму чоловіку.
- А ви хіба знаєте, як це зробити? – здивувалася жінка.
- Я не знаю, – відказав дідусь. – Але в цій книжці про це має бути написано. Ти трішки почекай.
Здавалося із того часу пройшло щонайменше півгодини. Але дідусь все ще читав одну сторінку. Нарешті він вирвав її із книжки і постави на стіл. Там було написано: «Антону допоможе тільки милостиня!».
- Знаєш, я думаю, що ти добре зробив, що допоміг тому Юлію. Та й на його місці запросто міг опинитися ти.
Минуло кілька місяців, і Антон мав почувати себе краще. Він знову пройшов обстеження у лікарів. Вони тільки руками розвели: мабуть, минулого разу вони помилилися. І поставили хибний діагноз. Із Антоном все гаразд. Можливо, було запалення, але зараз воно минуло. Та й, мабуть, заробити восени на будівництві запалення – це зовсім нескладно.
Через місяць Антон знову пройшов обстеження, вже у інших лікарів. Вони теж запевнили, що нічого страшного нема.
Можливо справді допомогла милостиня. Адже, у Біблії сказано, що милостиня покриває всі гріхи. А ще якщо чесно віддаєш щось від себе із легким серцем, зло просто мусить покинути твоє тіло. Так воно влаштовано у природі.
ВІталій ТИМКО, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
