Закарпатець сім разів одружувався. Онучку від Ержіки любив найбільше
Мій дід одружувався аж сім разів! Така легенда нашої родини. Не знаю, як вже там було насправді і чи дозволяє закон аж стільки разів одружуватися. Але всі оті бабусі і досі вважають мене своєю законною внучкою. І кожна з них намагається якось прихилити мене до себе, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Мій дід був веселий, гарний музикант, та ще й дуже вродливий. Він і прізвисько таке мав – Файний. У селі так і казали – у Файного гості, у Файного май ліпшоє вино, вчорасьме віділи Файного…
Звісно, що за ним в молодості упадали дівчата, а він крутив їм голови, як циганин сонцем.
Дівчата часто сварилися через нього. А він казав, що він порядний хлоп – якщо вже затуманив дівчині голову, мусить на ній женитися. І так виходило, що він щоразу дотримував свою обіцянку і одружувався.
Тож від кожної нібито дружини в діда було по одній-дві дитини. Бо довго він у подружньому ярмі не витримував. І з усією відповідальністю брався за наступне, ще непізнане, а тому солодше ярмо.
Хтозна, може тих дітей було насправді і набагато більше. Але досі ми, його нащадки, знаємо тільки по цих дітей.
Так сталося, що моя бабуся була наймолодшою дружиною діда. Він так і казав – моя майменша жона Ержіка.
Як не дивно, до неї інші дружини ставилися спокійно. Тим більше, що першій дружині вона в дочки годилася. Та й бабуся мала така легкий характер, що могла звести на жарти будь-яку трагедію. Напевно, за це її мій дід і полюбив і вже не зраджував їй до самої смерті. Навпаки, дуже переживав, що хтось відіб’є від нього таку красу. І ледь не по п’ятах ходив за дружиною.
Тож це була єдина дідова дружина, яку інші жінки діда сприйняли без бою. Мабуть, тому і я, його внучка, була їхньою улюбленицею. А ще я не схожа ні на маму, ні на тата, ні на бабусю. Як дві краплі води, я схожа на свого невгамовного діда. І він цим дуже пишався. Я була його своєрідною візитівкою, він часто брав мене із собою в село, на роботу, куди б не йшов.
Щоправда, характер у мене зовсім інший. Я не є такою душею компанією, такою стрімкою і такою непередбачливою, як він. Але він це мені пробачав. Його гумор надолужав мою урівноваженість.
Коли я одружувалася, мій чоловік знав про цю історію. А от його родичам про все це розповісти забули та й не мали часу. Бо перед весілля є багато куди важливіших клопотів, ні родинні легенди.
І як вони були приголомшені, коли мене почали вітати сім бабусь і всього один дід. Бо дід чоловіка давно помер. Ви б побачили їхні очі, коли до мене, як сім фей, стали підходити бабусі зі своїми подарунками.
– У нас розширений різновид матріархат! – коротко пояснила я ситуацію збентеженим гостям. І вони сприйняли це за весільний жарт. І я впевнена, в цю хвилину мій дід на тому світі аж сяяв від гордості.
Вже вісім років, як діда не стало. Давні образи забулися. Конкуренція втратила всякий смисл. І ось всі ці бабусі зараз тримаються одне одної. Діляться ліками, рецептами, допомагають, коли котрась впаде у відчай чи в хворобу.
Бо старість робить людей безпораднішими, зате й людянішими. Ти розумієш, що тобі ні перед ким хизуватися. Бо одні давно в землі. А інші скоро там будуть. І немає, за що боротися. Сонця та повітря всім вистачить.
Люба, Тячівський район, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
