Пішов із життя закарпатський просвітник та знаний співець Закарпатської Гуцульщини
На 96-му році життя відійшов у вічність Василь Піпаш-Косівський.
Про це на своїй сторінці у facebook повідомив Олександр Масляник.
Народився Василь Піпаш-Косівський 17 грудня 1922 року у гуцульському селі Косівська Поляна на Рахівщині, дитинство та юність минали проходили на фоні чарівної гірської природи серед гордих, працьовитих і вільнолюбних гуцулів.
Це вони прищепили йому велику любов до рідної землі, свого народу, його мови й культури. Початкову освіту здобув у рідному селі, горожанську школу закінчив у Великому Бичкові, а гімназію о. Василіян – в Ужгороді. Пластун.
Ще в юнацькі роки почав захоплюватися збиранням фольклорних та етнографічних матеріалів, записував народні пісні, перекази тощо. Під впливом то веселої й жартівливої, як і сам народ, то сумної й бунтівливої гуцульської пісні-коломийки юнак і сам почав писати вірші та оповідання. З 1936 року свої вірші, оповідання й перекази та фольклорно-етнографічні матеріали друкує в часописі О. Маркуша «Наш рідний край», а в роки окупації – в «Літературній неділі», «Руській молодежи» та «Благовіснику».
У 1941 році в Тячеві надрукував «Збірничок гуцульських коломийок», а в 1942 році – збірочку оповідань для молоді «Дві зірки…». Як відомо, в роки окупації українська мова в Закарпатті була заборонена, мадяри насаджували своєрідний суржик – «угро-руський язик». Учасник тих подій Василь Марко (В. Маркусь) у своїх «Споминах» стверджує, що «поява збірки оповідань В. Піпаша «Дві зірки…» стала подією в Закарпатті, бо то була ще «одна проба публічного вияву української літератури в Закарпатті в 1940-х рр.» й вона «якось піднесла українську інтелігенцію, а зокрема молодь, й сповнила її новими надіями», вірою в невмирущість українського слова.
Як фольклорист В. Піпаш-Косівський невтомно збирає й систематизує народно-пісенний матеріал. У 1962-1964 роках у видавництві «Карпати» в Ужгороді під назвою «Трембіта» він опублікував збірку коломийок, записаних у різних селах дорогої його серцю Рахівщини. Написані і літературно записані Піпашем-Косівським коломийки уміщені також у книжці «Коломийки» (Київ, 1969) та в збірниках «Пісні Карпат» (1972), «Співанки – хронічки» (1972), «Від пиття – нема життя» (1987), народні пісні – у збірнику «Наймитські та заробітчанські пісні» (1975), легенди – в книжках «Легенди Карпат» і «Ходили опришки», а народні жарти – у книжках «Сміховинки» та «Добридень, сусіде».
В його особі гуцульська пісня – коломийка має видатного збирача і популяризатора. Перша збірка власних віршів з’явилася лише у 1973 році, коли видавництво «Карпати» випустило в Ужгороді невеличку книжечку Піпаша-Косівського під назвою «Сінокіс», а у 1998-му – “Заспів з полонин”. Не претендуючи на винятковість, поет-коломийкар у своїх віршах розповідає читачам про життя і красу Рахівщини, про прожите й пережите.
Василь Піпаш-Косівський мав високе покликання сіяти на Закарпатській Гуцульщині зерна любові до усього українського й услід на нашим Пророком своє слово поставив в обороні рідної мови. Сподвижницька праця ця не всім до снаги і не завжди лаврами устелена.
Його внутрішня, а не показова українськість була настільки органічно вмотивована, така послідовна й невідступна, що вже стала добрим брендом і сприймається як домінанта й константа при персоніфікації цього літератора. Як голова Рахівського районного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, багатолітній очільник міського осередку Народного Руху не втомлювався мобілізувати краян на захист маминої співанки і прабатьківської віри.
Власне етнологія, коломийкарство, суспільно-політична діяльність на зорі відновлення української державності поставили Василя Піпаша-Косівського у першу шеренгу закарпатських просвітників.
Вічная пам’ять Тобі, славний Гуцуле!
Управа Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»
