Як на Закарпаття потрапили наркотики
Останнім часом наркоманія стала серйозною соціальною проблемою. Все більше молоді пробує, що таке психотропні речовини. Більше того, придбати ці засоби деколи можна навіть на територіях навчальних закладів. У області майже немає жодного населеного пункту, де б не було хоча б одного наркомана, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Тож звідки на Закарпаття потрапило це лихо? Скільки в нашій області наркоманів? І де їх найбільше?
Про це газета «Неділя Закарпатські новини» попросила розповісти головного лікаря Закарпатського обласного наркологічного диспансеру Василя Кручаницю.
— Якщо говорити про наркозалежних в розрізі України, їх у нас значно менше, ніж у південних та східних областях, у столиці, навіть у Львові чи Франківську. У нас трошки інша ментальність, — наголосив він. — Хоча є стійка тенденція до збільшення кількості тих, хто вживає наркотичні препарати. Якщо офіційно, то, за статистичними даними, наркозалежних у нас близько 350 осіб у області. Це ті, хто потрапляв у поле зору правоохоронців і медиків. Але для отримання реальної картини цю цифру варто помножити на 4, навіть на 5.
Щодо того, де саме в нашому краї наркоманів найбільше, то офіційно лідирує Ужгород. Але це умовно. Бо саме тут виявляють найбільше випадків, тут є наркодиспансер, є можливість звернутися за допомогою до лікаря. Але проблема є всюди. Не думаю, що у Березному, для прикладу, на душу населення припадає наркоманів менше, але там навіть до сьогодні немає нарколога, до якого можна прийти, щоб отримати консультацію. Раніше наркотики продавали і вживали лише в містах, тепер наркоманія дісталася до сіл.
У Мукачеві також багато споживачів наркотичних речовин. І в Хусті ситуація непроста, а також у Велятині та Горінчеві Хустського району.
Потрапили до нас наркотики не так уже й давно. Але досить швидко набули розповсюдження.
Якщо брати 60-70-ті роки, у нас були люди, залежні від знеболювальних препаратів. Як правило, це – учасники Другої світової війни, інваліди, які діставали морфін, до яких, аби ввести препарат, приїжджали «Швидкою» лікарі. Про це не говорилося вголос. Вважалося, що хворим потрібно давати знеболювальні засоби. Та насправді вони були наркозалежними. Тоді все в нас ніби було добре, бо в Радянському Союзі наркоманія вважалася буржуазним пережитком. Але в підворотнях наркотики були. У 70-ті роки про всі ці речі почали говорити. У 80-ті казали, що наркомани в нас є, але їх не дуже багато. Навіть всі знають, що Висоцький був наркозалежним, але про це якось говорилося так, ніби крізь пальці, більше увага акцентувалася на його піснях, на його геніальності.
Також учасникам різних бойових дій давали наркотичні препарати. Дехто з них спробував їх іще на Сході, де воював, і приніс сюди той досвід.
Переважно наркотики часто вживали у місцях позбавлення волі, довкола тюрем існує розвинена та інфраструктура, яка забезпечує препаратами ув’язнених. На Закарпатті в’язниць не було, але були люди, які відсиділи термін і спробували там наркотики. Тобто наркоманами вони стали за межами області, але повернулися додому вже залежними і продовжували вживати наркотики, створюючи довкола себе осередки. Одна людина таким займатись не може. Вона втягує в процес і інших.
Крім того, наші заробітчани, які їздили у Грецію, Іспанію, Португалію і там спробували ці препарати, вдома продовжили їх вживати.
Отже, почалося все в нас саме з таких кроків. А потім вже, враховуючи, що наркотики були дорогі, знайшлися спеціалісти-хіміки, які навчилися виготовляти їх у домашніх умовах і продавати їх за доступними цінами. От так процес і пішов.
Якщо у 1999 році наркозалежних у області можна було порахувати на пальцях, їх було може 30-40, то тепер, напевно, не буде жодного населеного пункту на Закарпатті, де таких людей немає. Але це ніхто не афішує, а за допомогою звертаються вже дуже пізно. Наприклад, жоден з директорів шкіл не буде публічно розповідати про цю проблему, бо для навчального закладу наркоманія вважається темною плямою. Які ж батьки приведуть дітей до школи, у якій керівник їм повідомить, що в учбовій установі є наркомани. Крім того, розповсюдження наркотиків у школах, якщо це роблять дорослі, тягне за собою кримінальну відповідальність. Наприклад, екстазі дітям дають спробувати спочатку безкоштовно. Кажуть: «От ти готуєшся до іспиту. Випий таблетку – і можеш ніч не спати, вивчиш усе і складеш іспит на відмінно. Не треба тобі вчитися цілий рік. Зможеш все запам’ятати за один день». На перших етапах так воно і є. Справді, препарат є стимулятором, що змушує робити організм на підвищених обертах, у тому числі покращується і мозкова діяльність. І діти вірять. Але потім їм хочеться так само зробити і вдруге, і втретє. Крім того, під дією цих препаратів секс більш яскравий. Тож і не дивно, що потім вони стають залежними від наркотиків. Але якщо спочатку таблетки дають безкоштовно, то потім за них доведеться платити. Таким чином діти починають з дому продавати речі, щоб знайти гроші на наркотики. Усе це призводить спочатку до соціальних проблем, а потім і до проблем зі здоров’ям.
Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
