Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 10 листопада
День на Закарпатті був багатим на події.
У Хусті біля школи протягом трьох тижнів труїли собак.
Нещасні помирали у страшних муках прямо на очах у дітей
«Собака, якого я неодноразово підгодовувала, помирав у мене на очах. Я вийшла на перерві в магазин купити йому сосиску, а він, як я сподівалася, мав чекати на мене на вулиці. Але нещасний йшов, хитаючись. У його очах був біль. Погляд – спрямований у нікуди, з мордочки йшла піна. Я розуміла: собака помирає. Я кричала від безпомічності, у мене трусилися руки. До кінця уроків думати не могла. Вдома зарилася в подушку і довго плакала. Тієї ночі я не заснула й на хвилину. На ранок розболілася голова. Наступного дня до школи не пішла. Як мама не заспокоювала мене, нічого не допомагало» , пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Саме так розповіла газеті «Неділя Закарпатські новини» про жахіття під стінами навчального закладу третьокласниця Марічка.
У відповідь на сюжет одного з центральних каналів про розкрадання колишнього газопроводу та нищення лісів зреагував не лише Геннадій Москаль, який у своєму репертуарі звинуватив журналістів у перекривленні інформації, але й Закарпатські лісники, якими останнім часом посилено опікується голова ОДА.
Нижче подаємо їхню відповідь без змін. А висновки робіть самі: кому вірити, а кому – ні.
“Нещодавня новина довкола трубопроводу, побудованого за часів Радянського Союзу, наробила неабиякого галасу як в загальноукраїнських так й місцевих ЗМІ. Частина труби проходить територією Перечинського держлісгоспу, де й проводяться роботи щодо її демонтажу.
Зі слів журналістів, труба була цілком таємною, а про її існування ніхто не знав, однак цей міф розвіює директор Перечинського лісгоспу. У підтвердження своїх слів, керівник наочно показує нам карти тих лісництв, де й проходить славнозвісний трубопровід. Слід зауважити, документам не один рік, тож ніякої таємності тут не було й немає. Більше того, відрізок труби на території лісфонду яка демонтується, складає близько 30% від загальної протяжності. Решта проходить територією місцевих сільських рад, де й проводилась журналістами відеофіксація. Зі слів журналістів, а також героїв їх сюжетів, нафтопровід призвів до екологічного забруднення лісових масивів, а також вирубки дерев. Якщо говорити про забруднення нафтопродуктами то звичайно, це повинні перевіряти відповідні органи, однак керівник Перечинського лісгоспу запевняє, лісфонд підприємства знаходиться набагато вище над рівнем моря ніж ділянки місцевих рад, тому залишків палива в трубі, яка давно не використовується, тут не було.
Труп із гостем, що прийшов за боргом, витягнули з третього поверху на подвір’я і залишили
Вранці 6 грудня мешканець Чопа вийшов на вулицю і жахнувся. Чоловік побачив на землі біля будинку труп. Від побаченого стало моторошно. Він негайно набрав «102» і викликав правоохоронців. Поліціянти, які прибули на місце події, з’ясували, що померлий – 50-річний житель села Баркасово Мукачівського району. Також їм вдалося встановити, що нещасного вбили, а потім тіло винесли з багатоповерхівки, яка знаходилася поруч. У квартирі, куди вели сліди, знаходилася її власниця – 67-річна місцева мешканка з 44-річним гостем із села Червоне Ужгородського району. Обоє перебували в стані сильного алкогольного сп’яніння, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Щойно побачив світ великий фотоальбом «Архітектурна спадщина Ужгорода»
Уклав його відомий архітектор Петро Сарваш. Він співавтор історико-архітектурного опорного плану Ужгорода. У 2014 році був головним архітектором міста, а 1992-1995 роках у рамках «Програми охорони і реабілітації історичного центру Ужгорода» очолював роботу реставраційної майстерності, куди входили І.Бровді, Л.Керестей, В.Деркач, тоді і були зроблені відповідні знімки (фотограф Володимир Сібуков) , пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Звичайно, за кілька років вдалося зробити далеко не все. Тому нині Сарваш – член Міжнародної ради з питань захисту історичних місць і пам’яток, голова місцевої громадської організації Pro urbe («За місто»). Як архітектор він, зокрема, створив модерний греко-католицький храм на Цегольнянській, але найбільшою його турботою і нині лишається охорона і реставрація нашої старовини.
Лебедина ідилія на озері «Кірпічка» в Ужгороді почалася два роки тому. Саме тоді на водоймі поселилася пара білоперих красенів, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Газета «Неділя Закарпатські новини» від самого початку уважно стежила за життям лебедів, яких останнім часом у місті явно побільшало. Утім мова піде не про тих, що прилітають на Уж, а лише про «кірпічних».
Отже, у середині квітня самка, відклавши 6 яєць, приступила до важливої місії – висиджування першого в історії столиці Закарпаття лебединого потомства, що тривало 36 днів.
Тут варто згадати цікаву деталь. Лебеді будують гніздо з очерету і вимощують його власним пір’ям. Під час линьки шипуни втрачають майже все оперення на крилах і якийсь час не можуть літати. При цьому спочатку линяє самка. Коли її махове пір’я повністю зміниться, линька починається у самця.
Коли ж мама-лебедиця висиджує малюків, батько завжди пильнує її безпеку. Якщо він бачить якусь загрозу, одразу готується до атаки – широко розкриває крила, настовбурчує пір’я на спині і, вигнувши шию, пливе до супротивника. Зблизька він б’є його дзьобом та крилами. Птах настільки сильний, що може вбити лисицю.
Зараз про те, що на полонині Боржава планують побудувати потужну вітрову електростанцію, надзвичайно багато говориться. Серед наших земляків є як захисники цього проекту, та і ті, хто бачить у ньому серйозну загрозу довкіллю, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Маніпулюють цим питанням не лише забудовники, активісти, але й деякі політики. Здавалося б, вітрова енергія вважається цілковито безпечною, тож що насправді може становити загрозу? Чи може вітропарк зашкодити природі Карпат? Чи справа не лише у вітряках? Можливо, дещо від нас таки приховують?
Про це газеті «Неділя Закарпатські новини» розповіла кандидат біологічних наук, еколог, співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття, експерт-еколог ГО «Екосфера» Оксана СТАНКЕВИЧ-ВОЛОСЯНЧУК.
Ужгород Йолка не забула, але повернутись сюди жити не бажає.
Більше у інтерв’ю, яке вона дала білоруському виданню lady.tut.by.
– Лізо, коли в цьому році я приїхала в Ужгород і згадала про те, що ви народилися в цьому місті, виникло якесь внутрішнє протиріччя. Місто, звичайно, сонячне і самобутне, але при цьому маленьке і, як здалося, досить консервативне. Як ви в ньому уживалися зі своїм мисленням, музикою, зовнішнім світом?
– Ви просто слабо Ужгород оцінили. Насправді Ужгород – дуже цікавий і багатогранний. Адже він знаходиться на кордоні, і ми завжди були трохи європейськими, а значить, вільними – саме в плані мислення, музики, сприйняття чогось нового. Звичайно, в радянські часи дещо змінилося, але все одно внутрішня свобода у молоді залишилася…
Якщо ви придбали саджанці, але не встигли посадити їх восени, то постає питання – як зберегти рослини до весни? Існує кілька способів: прикопування в землі, зберігання в неопалюваному підвалі або погребі, снігування, пише популярна на Закарпатті газета «Господарські поради».
Прикопування
Перший спосіб – найпростіший, розповів «Господарським порадам» садівник Михайло Котляр.
«Щоб зберегти саджанці до весни, треба викопати або ямку (якщо саджанець один) або траншею (якщо їх багато). Важливо, щоб коріння саджанця були повністю під землею, а над ними – ще горбик землі висотою 25-30 см. Це захистить рослину від холоду. При цьому саджанець треба розташувати під кутом 45 градусів кроною на південь. Навесні сонячні промені будуть ковзати вздовж стовбура, не нагріваючи тканини, відповідно не буде сонячних опіків. І ще: коли випаде сніг, то саджанець завдяки такому розташуванню опиниться повністю під снігом, а це дуже комфортні умови для зимівлі», – роз’яснив господар.
Знак «Я люблю Ужгород» знову пошкодили. Його вже стільки разів нищили, що навіть важко порахувати. Цього разу виламали літеру «Р».
Цікаво, хто ж то так не любить Ужгород, що постійно нищить цю фотозону.
Фото пошкодженого знаку опублікував у себе на сторінці у соцмережі Олександр Герешко.
