Чому на Закарпатті у п’ятницю не купають хлопчиків, а в неділю – дівчаток?
Дивні забобони при хрещенні дитини можуть зіпсувати життя
Кажуть, що діти – це квіти життя, але додають, що під своїм вікном достатньо двох-трьох, інші нехай цвітуть під чужими.
На Закарпатті так вважають не всі, бо за рівнем народжуваності область постійно в лідерах у межах України. Хоч бейбі-бум у всій державі давно пройшов, та все ж, за даними головного управління статистики, кожна четверта закарпатська породілля є багатодітною мамою, торік 742 жінки народили четверту дитину, 386 – п’яту, 262 – шосту, 141 – сьому, 227 жінок – восьму і більше дітей, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
У наш час, коли на кожному кроці чути нарікання про важке життя, низькі зарплати та відсутність роботи, така ситуація є дещо дивною, бо кому на голову закарпатки приводять на світ стількох нащадків – собі чи державі… а може більшість просто народжує заради того, аби отримувати соціальну допомогу?
Наразі з’ясовувати причини багатодітності ми не будемо, поговоримо про забобони, пов’язані з дітьми.
Газета «Неділя Закарпатські новини» дослідила найбільш розповсюджені з них, аби розвіяти міфи у їхню всепереможну силу та вплив на наше життя.
Крижму після хрещення прати не можна, а мати не має права бути присутньою під час обряду
На Закарпатті досі в багатьох селах кажуть, що одна дитина – не дитина, тож більшість родин заводять саме двох нащадків. Інші, чого правди таїти, є переважно «зальотними».
При цьому народження дитини перетворюється на велике шоу не лише для батьків, але й для хрещених, друзів, знайомих та великої родини.
Зараз хрестини часто роблять у монастирях, а гостини – в ресторанах, хоча саме немовля навіть не розуміє, чому з нагоди його появи на світ влаштовують такі трапези. Малюкові власне все одно, скільки людей випили за його здоров’я, адже від цього здоровішим та щасливішим у майбутньому воно не стане.
Отже, закарпатські хрестини починаються з підготовки. Хрещений батько повинен подарувати дитині хрестик, а хрещена мати – купити крижму. Це – правила, скажімо, допустимі, в цьому нічого поганого немає. Утім найсмішніше починається далі.
Похрестити малюка завжди поспішають, бо кажуть, що доки дитя не отримає ім’я, його не можна показувати чужим, виходити з ним на вулицю. Цікаво, у якому столітті складено цю прикмету? Адже сучасні жінки народжують не вдома на ліжку, а в пологовому, тому, логічно, священика б потрібно запросити хрестити немовлят саме туди, якщо виносити дитину з приміщення не можна.
Та над цим насправді мало хто думає.
Існують також інші забобони. Й вони просто абсурдні. Наприклад, вважається поганим знаком, якщо в одній купелі похрестять двох дітей або якщо хрестять у одній і тій же церкві двох немовлят підряд, нібито щастя ці малюки не матимуть. Недобре також, якщо під час обряду священик забуває чи плутає слова, у нього падають з рук предмети.
Крім того, вагітній жінці не можна хрестити дитину – інакше часто хворіти буде і похресник, і її власний малюк. А ще – першим похресником у представниць слабкої статі повинен бути хлопчик, а в сильної – дівчинка. Інакше нібито похресники заберуть у них щасливе сімейне життя. В церкві хрещені не повинні сідати, інакше дитину чекає нещаслива доля.
Але ще більше вражає, коли хрестити малюка до храму приносять уже з червоною ниткою на зап’ясті… мовляв, аби ніхто не зурочив. Чому ж священики її не обрізають, адже марновірство як-не-як усе ж вважається гріхом.
Чи Іван Хреститель хрестив у Йордані Ісуса Христа також із нитками на руках? Звичайно, ні…
До того ж, кажуть, що між хрещеною матір’ю та батьком не повинно бути любовного зв’язку – це і гріх, і не до добра для немовляти. Також не бажано, аби хрещені були кровними родичами.
Та, напевно, найабсурднішою усе ж є інша традиція. Полягає вона в тому, що на обряд хрещення не можна запрошувати родичів та друзів (вони можуть привітати малюка вже на хрестинах), а також там не може бути присутньою мати.
Цікаво, правда? Людину, яка виносила під серцем дитя 9 місяців до нього не пускають. Середньовіччя! Але хто порушить ці надумані закони – на того чекає інквізиція, щоправда, полягає вона не в спалюванні фізичному, а в «спалюванні» психологічному.
Ще одне не менш дивне повір’я полягає в тому, що після хрещення крижму не можна прати. Потрібно, щоб на ній висохла свята вода, а потім крижму треба скласти і оберігати як талісман протягом всього життя дитини. Вважається: якщо малюк захворів, його потрібно протерти хрестильною крижмою – і це допоможе йому вилікуватись. Також не можна використовувати крижму повторно на іншому обряді хрещення. Цікаво, а чому тоді люди хворіють і помирають, якщо крижма може зцілити від усього…
Чому ж більшість цих забобонів мають негативне забарвлення? Чому не спрямовані на позитивні установки? Все просто: людьми досі керує страх, віра в темні сили. Почати логічно вдумуватися у значення прикмет багатьом просто не хочеться, а на всі запитання існує єдина відмовка: «Бо так робили батьки, бабусі, куми, знайомі та інші».
Утім, виявляється, у нашому краї усе ж існують якщо не радісні прикмети, то хоча б корисні. У деяких селах області у крижму хрещені досі повинні зашивати гроші… і сума ця має бути не меншою за 100 доларів, аби немовля було багатим, коли виросте (цікаво лише, чому не гривні, а заокеанську валюту). Що ж, гроші зайвими ніколи не бувають. Побільше б таких звичаїв на Закарпатті!
Чому закарпатці купають дитину молоком з молотком та золотими перснями
Досі у області існує також дуже багато забобонів, пов’язаних із першим купанням дитини. Причому, для дівчат у воду кладуть одні речі, а для хлопчиків – інші.
Детальніше про це розповіла дитячий педіатр, що підробляє масажами та купанням дітей.
«Діти багато лежать, тому масаж для них є дуже корисним. Плюс водні процедури роблять немовля більш пластичним, гнучким та загартовують. Тому багато жінок просять мене після виписки з пологового будинку купати їхніх дітей та робити їм масажі, – розповіла газеті «Неділя Закарпатські новини» Наталія Міллер. – Цим я займаюся вже 20 років, за цей час надивилася на різне, вивчила усі можливі закарпатські забобони, пов’язані з першою купіллю, навіть змушена такі ритуали для батьків проводити сама, бо багато хто переконаний, що вони приносять щастя, достаток та здоров’я. Перше: всім у воду кладуть золото – на багатство. Також занурюють різні предмети – на працелюбність, додаючи:різні трави. Дівчаткам – любисток, аби її любили хлопці, різні квіти, щоб була гарною, хлопчикам – корінь петрушки, аби мали сильний статевий потяг, коли підростуть, корінь оману, що нібито дає дев’ять сил. Крім того, аби дівка була роботящою, до ванночки обережно опускають голку, а для хлопця – молоток. А ще вливають до посудини трохи молока, священної води та додають меду – для захисту від усього поганого».
Також, за словами Наталії, воду виливати не має право чужа людина, аби не відібрати щастя. Це має робити лише мати. І бажано лити її не в унітаз, а на вулицю під дерево, аби життя малюка було довгим. У багатьох селах увечері треба купати дитину до заходу сонця, щоб малюк добре спав.
«Забороненими» днями для купання вважаються п’ятниця і неділя. У п’ятницю не купають хлопчиків, щоб силу не втратили, а в неділю – дівчаток, щоб краса не змилася. Цікаво також, що в деяких закарпатських селах вперше дітей купають у білій одежі, аби шкіра була білою і чистою.
Утім після купання забобони не закінчуються. Виявляється, після того як дістали дитину з води, але ще не завернули в рушник, необхідно три рази її поцілувати і сплюнути у воду, щоб не боялася води. І роблять це після кожного купання. А ще – купальниця, йдучи додому після всіх процедур має залишити дитині хоч ворсинку з власного одягу, хоч волосинку, аби передати малюкові і власний сон.
Отже, досить дивно, що зараз, коли Інтернет є в кожному телефоні і всі люди освічені, закарпатці досі вірять у надумані прикмети і дуже переймаються, якщо якусь із них хтось порушив, програмують себе на неуспіх і гірше того, програмують на нього і власних дітей.
Інші забобони
Існує на Закарпатті ще один старовинний звичай – до року не стригти дітей, аби не відрізати їм щастя, а після року – голити голови, щоб волосся виросло гарним і пишним.
Щоправда, останній нині став рідкісним.
Ось як про це розповідає Марія з Ужгородщини.
«Мій батько був перукарем. Він двічі у рік голив мене. Це йому подобалося, він дуже вірив саме в цю прикмету. Проте в мене і зараз дуже слабке і ламке волосся. Коли в мене народилася донька, в нього руки так і чесалися її поголити після року, але я не дозволила. І в дочки чудове міцне волосся. Тож як після цього можна вірити у прикмети» – зазначила жінка.
А от на Тячівщині дітей годують у деяких селах лише з правої груді, щоб дитина була правшею.
«Я – шульга, тобто лівша. Моя мама не надто вірила в прикмети. Але в неї був мастит і ліву молочну залозу прооперували. Пила я молоко виключно лише з правої. Проте це ні на що не вплинуло», – зізналася інша наша читачка, Ганна.
На Мукачівщині до року дітям не дають до рук дзеркало.
«Старі люди кажуть, що поки себе малюк у дзеркалі не побачив, бачить ангелів і бавиться з власними руками, а після цього – перестає. Як на мене, так думати могли лише 3-4 століття тому. Бо нині діти до рук беруть не лише дзеркала, але й мобільні телефони. Моя донька з півроку бавилася і з дзеркальцем, але все одно не переставала бавитися ручками. Чи бачила вона ангелів – не знаю, але посміхатися в нікуди могла досить довго. Тому сучасним людям не раджу вірити у всякі незрозумілі забобони», – наголошує Аліна.
Дуже багато різних прикмет збереглося досі на Хустщині.
У окремих хустських селах дитину треба «купити». Аби малюк ріс здоровим, там проводять ціле театралізоване дійство. Спочатку дитя «викуповують» у матері, вона купцеві має передати немовля через вікно. Потім жінка, яка «придбала» дитину, повинна понести її до себе додому, покласти на стіл і наговорити багато всього на щастя, а відтак повернути матері – але вже через двері. Вторговані гроші родина має віднести до церкви тоді, коли цій дитині виповниться сім років.
Загалом подібних забобонів багато. Виникли вони дуже давно через незнання та страх перед невідомим… Більшість із них для сучасної людини не те що безглузді, а навіть смішні. Дивно, чому у них в ХХІ столітті вірить стільки наших земляків.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
