Чому закарпатський Миколай ходить до дитбудинків цілий рік
Денис Ман розповів про найцікавіші, найдорожчі лоти аукціону «Купи зустріч – подаруй дитині свято» і про те, що за 10 років вразило волонтерів найбільше
Під кінець року зазвичай ми підбиваємо підсумки зробленого, а ще, враховуючи наближення Різдва, починаємо замислюватись над тим, що доброго ми зробили для інших. Традиційно до свята Миколая на Закарпатті прошов благодійний аукціон «Купи зустріч – подаруй дитині свято».
Його ідейним натхненним, організатором та справжнім двигуном є директор департаменту економічного розвитку торгівлі Закарпатської ОДА Денис Ман.
Тож сьогодні у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з ним про те, як все починалося і як проходить аукціон зараз, про найдорожчі і найцікавіші лоти, про поїздки до дитбудинків та допомогу хворим дітям.
– Як спала на думку ідея організувати благодійний аукціон? Коли це було? Із чого все почалося? Хто першим долучився і скільки волонтерів зараз?
– Ми вдесяте проводимо цю акцію. Почалося все зі студентської ініціативи організувати благодійний аукціон побачень. Це була така собі мода в Україні – купувати для благодійності зустрічі з відомими людьми. Ми ж подумали, що цікаво було б спробувати не просто з кіноакторами чи телеведучими або політиками, а виставити на продаж зустрічі зі звичайними людьми. Так все і почалося. Зі студентської ініціативи і звичайного засідання студентської ради. На початку нас було, напевно, з 5-7 волонтерів. Тепер нас близько 15 постійних активних молодих людей з твердою позицією і намірами допомагати дітям, які в силу певних обставин залишилися у скрутних умовах і часто без батьків. Втім кількість волонтерів у нашій акції – це кілька сотень людей зараз, бо кожен, хто хоч якось долучається до акції, насправді волонтерить у ній.
– Хто був найцікавішим учасником за всі роки?
– Цікавими учасниками є всі без винятку. Для кожного окремо взятого з нас це може бути як популярна людина, так і якийсь гурт або політик. Але минулого року ми продали зустріч із так званим таємним лотом – Валентином Штефаньом. До моменту завершення аукціону ніхто не знав, хто ж буде тим цікавим учасником. Така кількість людей пройшла за 10 аукціонів, що виокремити когось одного я не можу.
– За яку максимальну суму вдавалося продати лот?
– Поки що це 10 тис. грн – три волонтерки з Мукачева.
– Зараз яка найбільша ставка і за кого?
– Найдорожчий лот цьогоріч – це шоумен і телеведучий Олександр Педан. Зустріч із ним придбали за 3790 грн.
– Зараз хто з відомих людей став учасником аукціону? Їх, напевно, чимало…
– Ми тішимося всіма, хто долучився. Їх цьогоріч було понад 1000 учасників. Серед них чимало відомих закарпатців і не тільки, зокрема Римма Зюбіна, народні депутати Роберт Горват і Валерій Лунченко, голова та депутати обласної ради, мер Ужгорода, велика кількість журналістів, Майкл Щур, гурт «Рокаш», навіть цілі родини брали участь в аукціоні. Є поліцейські. Раді студентам, які свідомо обрали цю акцію, аби долучитися до збору коштів на потреби дітей, які не мають належних умов для життя і розвитку. Наша акція виконує ще й виховну функцію – формування соціально відповідальної молоді. Хоча акція в цей час перестала бути суто молодіжною, як це було в перші 4-5 років.
– Які саме заклади ви відвідували за всі роки?
– Були, напевно, вже у всіх дитячих інтернатах, відвідали багато будинків сімейного типу, наші волонтери тримають шефство над Ільницьким інтернатом та інтернатом в Нижньому Бистрому, Перехрестівським інтернатом, Свалявським обласним будинком дитини тощо.
– Куди плануєте спрямувати кошти цього разу? Вже хоч приблизно визначилися?
– Такі рішення приймаються виключно на Великій зустрічі. У нас є практика – звітувати про зібрані кошти, використані кошти минулого року та планувати витрати на поїздки цьогоріч. Наші волонтери вже пропонують озвучити перші дві поїздки на св. Миколая – в Ільницьку школу-інтернат та Перехрестівський інтернат.
– Що найбільше вас вразило під час поїздок до дитячих будинків?
– Часто – умови, інколи – нерозуміння дітьми своєї повноцінності в суспільстві, час від часу – захований і не повністю розкритий талант дитини-вихованця такого закладу. Наші поїздки – це не просто солодощі, телевізор чи меблі, спортивний інвентар. В першу чергу ми даруємо дітям увагу та спілкування. Кожна поїздка – це якийсь окремий урок, іноді – тематичний майстер-клас, тестування навичок і здібностей та нахилів до групи професій, профорієнтація тощо. Волонтери дружать із дітьми навіть коли ті випускаються вже з інтернатів.
– Чи була дитина, яка вразила волонтерів до сліз?
– Завжди такі є. Кажуть, що не варто їздити до дітей тим, хто слабкий духом або емоційно вразливий. Я вважаю, навпаки, варто кожному побувати бодай раз у середовищі таких дітей, аби розуміти їхній світ, нашу відмінність від них в плані умов, але також і те, що ми абсолютно однакові і рівні. У мене час від часу питають поради, чи брати дитину 8 там чи 9 класу з батьками у дитячий будинок. Гадаю, що в такому віці дитина вже багато чого сформувала в характері, ставленні до світу і речей.
Що ж до нашої емоційності, то на дітях окрім розуміння і впевненості в собі не варто проявляти інших емоцій на кшталт співчуття. Ці діти не його потребують. Також кажуть, що поїздки волонтерів прививають їм відчуття споживацького ставлення до життя. Не думаю такого. Особливо якщо діти розуміють, що це не одноразова поїздка. Ми виросли з простої невеликої ініціативи до благодійного фонду, який працює цілий рік. Остання поїздка відбулася цьогоріч у листопаді. Тож ми правда дивимося за дітьми, як вони ростуть, розвиваються, соціалізуються.
– А діти чи робили вам, гостям, подарунки?
– Це завжди чуттєво. У Ільниці нас завжди чекають на новорічне свято. Всім закладом зустрічають і дарують нам новорічні виступи. А наші волонтери – їм. Був хлопчик, який дуже гарно малює. Його малюнки та ескізи є в багатьох волонтерів. Можуть подарувати браслет з бісеру чи вишивку. Це завжди приємні миті.
– Ви розгорнули на Закарпатті цілий благодійний рух, їздите у дитячі заклади не лише взимку. Ви звітували про те, що у квітні волонтери садили разом із дітьми яблуні? Крім матеріальних благ ви даруєте малюкам ще й тепло, увагу та турботу. Як вони на це реагують?
Ми поставили дітям двох закладів одинакові питання та попросили дати на них відповіді. Це дуже цікаво.
Скажу у відповідь, що їх реакція – це завжди нам оцінка. Діти добре відчувають, коли щось не так, нещиро або їх обманюють. Ми обережні, адже навіть одна дія чи наше слово може викликати в дитини оцінку, яку більше не зможемо виправити. І, разом із тим, важливо, як я вже казав, не перегнути: діти повинні відчувати не те, що їм хтось винен, а те, що вони такі ж, як і всі інші, з тими ж можливостями. Словом, це складно описати одним розумінням.
– Відома акторка Римма Зюбіна, наша землячка, також займається волонтерством, навіть веде передачу і допомагає сиротам знайти родини. Чи є у вас у планах щось подібне і чи доводилось колись знаходити для сиріт родини?
– Це складне завдання. У нас були волонтери, які після поїздок визначалися з тим, що колись вони всиновлять хлопчика чи дівчинку в родину. Поки що ми не бачимо такого завдання для себе – пошук родин, у нас завдання показати дітям наш світ, а світу – цих дітей. Ну і звісно трошки більше доброти у ньому.
– Чи було колись таке, що учасники відмовлялися оплатити зустріч?
– Так. Це відбувається час від часу, коли учасники не розуміють правил і кінцевої мети. Ну або забувають оплатити. Але в останні роки це не така велика кількість учасників.
– Чи є люди, які допомагають таємно, не засвічуючи публічно ім’я. Як кажуть: «Роби добро так, аби права рука не знала, що робить ліва»?
– Щороку в нас такі є. І навіть протягом року вони допомагають благодійному фонду «Подаруй дитині свято».
– Раніше ви допомагали і онкохворим дітям. Вони ж також потребують фінансової підтримки. Може, аукціон би міг діяти цілий рік?
– Кожна ідея такого плану живе завдяки певним правилам, своєчасності і потребі. Відбувається він якраз вчасно – перед святами. Але якби він був протягом року, то його концепція була б зовсім іншою. Треба було б вигадувати постійно щось таке, аби живило аукціон і не давало йому стати сірими буднями, нівельовуючи його мету – збір коштів для благодійності. У цій справі також потрібні якісь рамки.
– Місцеві артисти чи долучаються, бо часом вони проводять благодійні концерти… Скажімо, бачила у вас лот гурту «Рокаш». Є ще якісь колективи, виконавці?
У нас завжди багато артистів. Гурт «Триставісім», Іван Пилипець, солісти наших закарпатських гуртів – це люди, які знають про наш аукціон та які завжди долучаються до нього.
– У минулі роки до аукціону долучалися люди зі столиці. Як вони вас знаходять?
– Інтернет – не закрита система. У нас є друзі, а в друзів є друзі. І коли вони поширюють інформацію про наш аукціон, кількість інших учасників зростає. У нас є лоти із-за кордону, зокрема британець (два роки поспіль), який допомагає популяризувати туризм Закарпаття в лондонському виданні «Таймс», а зараз в угорських часописах. Це не дивина вже давно.
– Справа у вас серйозна, але… чи трапляються курйози? Чи бували веселі випадки?
– Студенти, які думали, що акція – «то прикол», могли спробувати скупити багато лотів, а потім вигадували як з цього вийти. Це напевно найпримітивніший випадок, коли нерозуміння умов і правил призводить до спотворення його результатів. Час від часу питали, під яку статтю кримінального кодексу підходить дана акція і чому ми продаємо людей. Насправді інформаційна робота дуже важлива, і ми завжди просимо ЗМІ писати про те, що лот – це не людина – це зустріч з людиною. Були випадки, коли вперше їздили шукати Нижньобистрівську школу-інтернат і витратили на ці пошуки півдня, але врешті дісталися туди. А останнім часом спогади про акцію – світлі і приємні. Це усміхнені діти та щасливі волонтери. Одного року ми виконували бажання дітей Ільницького інтернату – попередньо зібрали листи до Діда Мороза і виконали всі забаганки. Ми побачили, що є діти, які просили олівців і книгу, а є ті, які просили мобільного телефона. Порівнювати ці речі складно, але ми виконали всі листи. У кого були менші очікування від Діда Мороза, ті отримували більше «бонусних» подарунків від волонтерів – більший пакет солодощів, фруктів, речі особистої гігієни, предмети одягу тощо, але зробили порівняння подарунків менш резонансним, бо розуміли, що діти потім можуть зрозуміти це не так, як ми цю акцію задумували. Пояснювали певні подарунки. Розбирали в групі. Словом, акція має що згадати, але головне її багатство, – це щирі люди, які до неї приходять.
– Які загалом у вас плани на перспективу щодо благодійного аукціону?
– Продовжувати в тому ж дусі. Ніколи не ставимо завдань на збори коштів серйозно. Завжди хочеться, щоб кожного року був крутий рекорд, але ми женемося не за великою сумою коштів, а за тим, аби поїхати і створити свято для кожного закарпатця, який опинився в інтернаті. І не обов’язково під Новий рік.
– Спасибі за розмову! Успіхів вам, нових цікавих ідей і здійснення всіх задумів!
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
