«Неділя» готова вести репортажі і з пекла, і з раю
Газета «Неділя» відзначила своє 15-річчя. Для коня це забагато, для людини – замало. А для газети?
Була у нас «Закарпатська правда», найстаріша газета краю, заснована ще 1920 р., проте до сторічного ювілею не дожила. Її молодша посестра «Молодь Закарпаття» ледве проіснувала піввіку. Зараз у вільне плавання відпустили «районки». Ну це приблизно як кинути кошенят з палуби прямо у розбурханий океан, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Зо два десятки обласних газет, славних донедавна, вже припинили вихід. Багатьох підкосила криза рекламного ринку 2008 – 2009 р. «Неділя» на цьому тлі як в анекдоті: «Не дочекаєтесь!» Тобто газети ближче до коня – не тільки тривалістю життя, а й незламністю, а ще тим, що усі прагнуть на них проїхатися. Кажуть, ніби коня можна убити нікотином з однієї цигарки. Убити газету ще простіше – байдужістю. Тому кожна бореться за читача. А той інколи і сам не знає, чого хоче. Як у новелі Мирослава Дочинця «Хліб і шоколад»: одним треба поживного, іншим – солодкого. «Неділя» орієнтується на десяток різних смаків. Вона живе разом зі своїм читачем, змінюється з ним, зачаровується і розчаровується, мудрішає і молодіє душею водночас.
У сімдесяті роки весь Ужгород був заповнений газетними кіосками, тепер їх лишилося два та ще трійка розкладок. На поштамті колись стояв навіть автомат для продажу газет. За горбачовської доби перед кіосками шикувалися цілі черги, попит значно перевищував пропозицію. Такі самі черги тіснилися восени на поштових відділеннях, ішла передплата. Листонош з великою сумкою на плечі виглядали здаля. Газети демонстрували, який рівень свободи слова на сьогодні дозволений, щотижня експериментально підвищуючи планку. Усі розуміли, що будь-коли це може припинитися, тому прагнули наїстися завчасно на все життя. Газети були одним з головних чинників, що вивернули радянський світ навиворіт. Але і самі врешті-решт почили під його уламками – зовсім як легендарний Самсон. Нині аж не віриться, що колись наклад «Аргументів і фактів» перевищував 30 мільйонів, а «Закарпатки» – 100 тисяч.
Так, тоді ще не було Інтернету і соціальних мереж. Але… Коли з’явився кінематограф, дехто вважав, що він уб’є театр. Той вижив, хоча і принципово змінився, психологізувався, перетворився із просто видовища на високе мистецтво. Очевидно, перспектива якоїсь подібної еволюції постає зараз і перед газетярством. Плюс звичайний людський ентузіазм, без якого нічого не рухається.
Газета – острівець стабільності у швидкоплинному інформаційному потоці. Вже ціле покоління звикло читати виключно з екранів і екранчиків – максимально урізану інформацію на три акорди. Як на мене, це все одно що харчуватися виключно фаст-фудом. Людей планомірно відучують сприймати світ в усій його повноті, складності і суперечливості, пропонуючи натомість легкий салатик із кримінальної хроніки, курйозів та фотосесій. Був колись такий фільм «Хроніка пікіруючого бомбардувальника» – оце саме воно. Газета протистоїть цій тенденції, доводить, що окрім «Апокаліпсису» Біблія містить ще десятки книг.
На урочистостях хтось побажав «Неділі» піднятися до рівня «Нью-Йорк Таймс». Гм, Ужгород не Нью-Йорк, Україна не Америка. Ми маємо свою нішу у тому мурашнику, що зветься людством (Олександр Зіновієв навіть придумав слово «человейник»). Нині завдання – вижити. Петро Порошенко пообіцяв реальне покращення соціально-економічної ситуації десь з 2022 року. Якщо це не звичайна передвиборна мрія, а такий прогноз ґрунтується на якихось реальних розрахунках і невідомих нам фактах, то лишається не так вже й довго. Хоча аж віє приказкою «Обіцяного три роки ждуть». І все-таки хочеться вірити.
Що ж, «Неділя» готова відображати події і з пекла, і з раю. Поки що більше доводиться з першої локації, хоча скоро багато кандидатів у президенти і народні депутати розказуватимуть нам і про другу – як вони її уявляють. Казав пан «Кожух дам», та й слово його тепле. «Неділя» – газета-еквілібрист, яка не підтримує традицію плачів і голосінь, розраховує передусім на саму себе і своїх читачів. Кажуть, ніби ті, хто читає газети і книги, керують тими, хто тільки споглядає екран. Коло перших зараз зібгалося, як шагренева шкіра. Але на відміну від фантазії Бальзака, оця шкіра здатна і збільшуватися, відсуваючи назад дату загибелі суспільства. Не хочеться бути одним з передостанніх поколінь українців.
Заради цього «Неділя Закарпатські новини» й існує усупереч всьому…
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
