Як закарпатські горяни рятуються від снігопадів
Унікальна природа Тячівщини зачаровує. Такі високі гори, здається лише там і на Рахівщині.
Кожен куточок у цьому дивовижному краї особливий. Та й життя людей дещо відрізняється від побуту тих, хто мешкає в низинних районах, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Оскільки землі там мало, багато хто з тамтешніх має посеред лісів ділянки та літні будиночки.
Зокрема, дехто з мешканців села Красна має такі будиночки за 8-10 кілометрів від села, аж в урочищі Росуш.
Сніг там зараз до пояса, тож добиратися до хаток непросто. Однак, аби стріхи не проломилися, люди йдуть до своїх других осель, аби поскидати із них сніг.
Дехто має біля них і хліви, влітку там живе худоба.
Загалом літні будиночки на Тячівщині почили з’являтися давно. Окремі хатки змінили по три покоління власників і їм понад сто років. Вони передаються у спадок від діда батькові і від батька сину. На подвір’ях, які деколи не обгороджені взагалі, або огорожа чисто символічна, можна побачити височенні копиці. Запах там влітку неймовірний – свіжий і чистий.
А самі оселі – це щось неймовірне… автентичне і цікаве. Люди собі облаштовують побут у помешканнях, наближений до того, що мають вдома, створюють затишок. Наприклад, вистеляють домоткані килимки. А загалом у літніх будиночках меблів небагато. Є переважно лише ліжко, аби можна було виспатись, стіл та пічка, яку називають шпором. Миються горяни в холодних гірських ріках, через що мають справді міцне здоров’я.
Традиція літніх будиночків на Тячівщині виникла через те, що район високогірний, землі для випасу худоби та заготівлі сіна мало. Тож на галявинах місцеве населення почало собі ставити невеличкі хатки. Туди йдуть ночувати під час сінокосів, туди беруть з собою і худобу. Часом живуть там і по декілька тижнів, а то і місяців, аби щоразу не долати величезну відстань – загальною протяжністю в декілька десятків кілометрів. Та й косити треба починати зранку, а вдосвіта йти лісами в таку далечінь виснажливо, адже з першими променями сонця тут звикли приступати до роботи.
Часом на таких полянах є й по 5-6 таких хаток. У людей тут свої сусіди, з якими вони за роботою ведуть задушевні бесіди про життя. А зайнятись у горах є чим – хтось пасе корів, хтось овець, хтось – кіз, хтось косить, хтось копає зеленину, хтось іде на ягоди та гриби.
Гриби ж на Тячівщині бувають дуже великими, та й у сезон їх може бути надзвичайно багато. Також нерідко чоловіки ловлять тут рибу, а потім смажать її на вогні. Смак у неї просто неймовірний.
Прилаштувалися місцеві навіть, не покидаючи літніх будиночків, передавати додому молоко та сир, власні речі, а звідти отримувати необхідні продукти. Для цього у них є посланці – водії лісовозів, які й виконують почесну місію посередників.
Але це все влітку. А зараз у горян свої турботи. Зима їх завалила снігом. Раніше вони нарікали, що зими сухі, теплі й безсніжні. А цьогоріч мають роботу, про яку останнім часом дещо призабули. Прочищати доводиться не лише доріжки, а й дбати про те, аби не сніг не проломив дахи.
Така зарядка дуже корисна , хоча й працювати доводиться фізично важко.
Утім закарпатці – люди витривалі, роботи не бояться ніколи і на труднощі не нарікають.
Їм дійсно подобається саме така, багата на сніг зима, бо, кажуть, що нагадує дитинство.
Михайло СОЙМА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
