Як ужгородська Бігар Морішка поїть людей цілющою водою

[Total: 0    Average: 0/5]

Закарпатська вода є однією з найбільших природних багатств нашого краю. А ще – гори, дерева і чисте свіже повітря. Коли ж ці всі чинники поєднані, людина, ковтаючи  живильної прохолоди, відчуває справжній приплив сил та бадьорості. Наші предки здавен використовували джерела для сповнення організму енергією та для оздоровлення.

В Ужгороді є дивна місцина, де можна напитися чистої джерельної води, відключитися від щоденних справ і просто поспілкуватися  з природою.

Серед густого лісу в районі «Шахта» знаходиться маловідома слабомінералізована криниця.

Хоч знають про неї далеко не всі, але біля неї часто людно. Ужгородці добираються до цього затишного містечка, аби  ковтнути чистої та прохолодної живильної вологи.

Дехто приходить пішки, дехто – їде на автомобілі. Дістатися до джерела можна як через ліс у районі Шахта, так і з Собранецької через вулиці Ерделі та Далеку, яка проходить через значну частину старого кладовища, яке називають Кальварією.   Дорога пролягає через житловий масив  і впирається в криницю. Саме в кінці вулиці Далекої і знаходиться далеке джерело.

Кажуть, що вода, яка пробивається з глибин, містить у собі срібло та інші корисні мінерали. Отже, її можна довго зберігати і вона не псується. Саме срібло надає їй таких унікальних якостей.

Саме через це вона очищається та в ній немає шкідливих мікроорганізмів.

Спочатку  вода била ключем  просто з-під землі. Згодом працівники коньячного заводу вдосконалили систему протікання, провівши трубу. Сьогодні криничні води течуть саме через неї. Зараз за джерелом доглядають.

А причиною наших пошуків став лист, який надійшов до редакції газети «Неділя Закарпатські новини» від колишньої ужгородки.

До редакції нашого видання надійшов лист від колишньої ужгородки, яка вже багато років проживає за кордоном. Жінка повідомила про унікальну криницю, за допомогою якої свого часу вона вилікувалася від смертельно-небезпечної хвороби.

Друкуємо його без змін.

«Я дуже давно не живу в Ужгороді, тому забула, як зветься провулочок, який веде з вулиці Богдана Хмельницького на гору. Там ще в 60-х роках була криничка, яку місцеві по-мадьярськи називали Bigar Mariska. Moжете спитати у старих людей на цій вулиці, вони точно знають. Так ось… у цій криничці була вода, якою лікували різні запалення. Як казала моя прабабка, вона там набирала воду в 1942 році, щоб вилікувати мене від стафілококової інфекції, якою заразили мене в пологовому будинку на вул. Капушанській. До сьогодні у мене на спині дві дірки, де прорвався гнійник. Не було другого спасіння, бо в той час ще не знали про антибіотики. Декілька діток, які народились разом зі мною, померли. Ось чому я пам’ятаю досі про цю криничку», – написала жінка.

Шукаючи криницю, ми познайомилися з місцевою мешканкою, яка живе неподалік.

Пані Ержіка дійсно знає про неї все.

Говорить вона угорською, але в розмову постійно вклинює українські слова.

«Криницю названо на честь дівчини, – починає розповідь наша нова знайома. – Звали її Марія Бігар. Водойма знаходилася у дворі її батьків. Батько  дівчинки був архітектором, а мама – медсестрою. Вода в ній справді чудодійна. Колись мала Марійка була хворобливою і чим тільки мама-медик не лікувала доньку, але марно. Дитину болів шлунок, ліки не допомагали. Пила вона тільки козяче молоко. Воно вважалося дуже поживним і цілющим, але вилікуватися він болю в животі не допомагало все одно. Батьки вже не знали до кого звертатись і що робити. Згодом від молока дитину почало нудити і вона навідріз відмовилася вживати його взагалі. Над криницею висіло відро і дівчинка сама почала собі набирати води. Пила її щоразу, коли відчувала спрагу. І раптом їй почало ставати краще. Недуга поволі відступила. Мама дивувалася, в чому справа і дочка розповіла, що самопочуття в неї почало покращуватися після того, як вона перестала вживати молоко й почала пити просту джерельну воду з криниці, яка знаходилася у їхньому дворі. Згодом про випадок дізналися всі сусіди і охочих набрати живильної вологи ставало все більше. Колись про криницю в Ужгороді знали всі».

За словами нашої співрозмовниці, вона пам’ятає, як у її дитинстві до цілющої водойми приїжджали  люди із різних куточків Закарпаття.

«Ту воду не тільки пили. У кого був поганий зір, той промивав нею очі. Багато хто набирав її у пляшки і відвозив додому. Хтось, у кого були проблеми зі шкірою, навіть мився у криничній воді. Я також її пила і тоді, малою, ніколи не хворіла. Зараз до неї трохи важко дійти, роки вже не ті», – зізналася пані Ержіка.

Як розповіла нам жінка, свого часу науковці  досліджували воду, бо у радянський час у дива не вірив ніхто, усьому намагалися знайти практичне пояснення. І це навіть добре.

Отже, згідно з результатами  аналізів, у слабо мінералізованій воді міститься багато унікальних компонентів, корисних для організму людини. Вода поповнює брак тих речовин, яких людині не вистачає і із-за відсутності яких ми хворіємо. Фактично див справді ніяких. Але… тим не менше, вода на Шахті дійсно лікувальна і дуже смачна.

До речі, у багатьох містах, навіть у Києві у різних районах міста є подібні криниці. Там пробурюють  землю і встановлюють артезіанські свердловини, аби місцеве населення могло завжди неподалік від будинків набрати свіжої чистої води.

Над криницями облаштовано альтанки, вони ошатні, доглянуті і чисті.

В Ужгороді теж було б добре, аби подібні джерела були і в інших густонаселених районах міста. Адже вода є всюди, треба лише знати на яку глибину заглиблювати труби.

А кринична вода на Шахті виявилася справді смачною. Емоції неперевершені!

zakarpatpost.net

Comments are closed.