Закарпатець 20 років платив аліменти неіснуючому синові
Ми ніколи раніше не знали, що в нашого брата Івана десь у далекому Сибіру є дитина. Як не знали ми і про те, що він регулярно надсилав цій дитині гроші. Про це він на п’яну лавку якось обмовився своєму другові
Начебто та дівчина завагітніла від нього. Але вона виявилася дуже порядною. Коли почула, що Василь все ж таки одружився, то не стала зчиняти скандал, а погодилася,що він їй потихеньку буде платити щось на зразок аліментів на дитину. А вона нікому не обмовиться про те, що тут, у Сибіру, у нього росте син. Отаку от історію розчулено розповів Василь своєму другові, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Але шила у мішку не втаїш. Василь все життя ходив на заробітки. Із тою Настею він познайомився на якомусь вокзалі. А потім вона запросила його до себе додому. Василь тоді був ще не одружений. Ну то й переспали вони кілька разів.
А потім Василь потягнувся на заробітки і пообіцяв Насті колись одружитися – ну, тоді, коли назбирає на житло. Але сталося так, що згодом в своєму рідному селі він знайшов собі іншу наречену. То невдовзі і зіграли весілля. А згодом у Василя народився син. Тобто все було – як у людей.
А ще Василь щороку ходив на заробітки. А додому приходив тільки на Великдень та на Різдво. Але це теж не було чимось винятковим для нашого села. У всіх родинах такий звичай був.
Тільки через 20 років обмовився Василь про те, що має дитину, своєму найкращому другові Степанові. А той, коли напився, вибовтав все це своїй жінці. І ось уже усе село знало, що у Василя є дорослий син. Жінка ледь не на розлучення подає. Батьки Василя картають. Ну а він ледь не на колінах просить у всіх прощення.
Як то кажуть, милі вдень поб’ються, а вночі й помиряться. То потроху дружина і простила Василеві цей гріх. Все ж таки він не залишив свою сім’ю. І все, що тільки можливо, робив для своїх дітей. Тому через деякий час усе увійшло у свою колію. Василь – на заробітках, а його жінка у цей час газдівство на собі вдома тримає. І так було чи не в кожному дворі в цьому селі.
Але якось трапилися хлопцям великі заробітки в Росії. Треба було у тайзі рубати ліс. Заробітки були такі шалені, що хлопці не могли відмовитися. Потягнули вони із собою і Василя. До суворих умов їм було не звикати. Адже у своїх заробітчанських «турах» вони мали не Бог знає який добрий побут.
Поїхав Василь. А коли опинився на місці, то зрозумів щодо рідного села його колишньої дівчини – рукою подати. І дуже йому хотілося побачити свого уже дорослого сина. Обійняти його, подивитися йому в очі.
Якось на вихідні він сам – без хлопців – подався у те село. Але так і не наважився одразу переступити поріг хати тієї, яку він колись кинув із дитиною. Тому обережно став про неї розпитувати місцевих. Де найкраще можна дізнатися про всі на світі новини, як не у місцевому генделику? Тож Василь став пригощати тутешніх хлопців і вивідувати у них усе про свою Настю.
От вони йому йому і стали розповідали, що в Насті двоє дівчат. Причому від різних чоловіків.
– А син її зараз де? – спантеличено запитав Василь.
– Який син? Та кажу тобі, що в неї двоє дівчат! Не було в неї ніколи ніякого сина! – почали кепкувати із Василя його нові приятелі.
– Як це не було? – подумав Василь. – А кому я тоді аліменти платив? Ого яка кмітлива жіночка! Ось чому вона не хотіла подавати на аліменти офіційно. А ще ж йому якісь дитячі фоточки переслала. Хто знає, чиї це були фотографії. Ну й осоромився ти, Василю, зі своєю довірливістю! Та ще й власне особисте життя мало не зруйнував!
Та всього цього монологу у генделику Василь не проголосив. Бо тоді вже його тут і справді всі засміють!
А згодом у генделик почали заходити жінки. Бо це була одночасно і продуктова крамниця. Василь на них не зважав – усе не міг заспокоїтися, як це його так обвели навколо пальця. Але раптом промайнуло дуже знайоме обличчя. Боже! Це ж вона, Настя! Чомусь дуже постаріла. Але це й зрозуміло, бо тут життя – суворе. Тільки зелені очі залишилася від тої молодої Насті, в яку він так колись закохався.
А Настя теж раптом зустрілася з ним поглядом. Але не видала себе. Вдала, що не помітила. А коли й помітила, то не впізнала. Хлопці стали підморгування Василеві – це ж прийшла твоя знайома! Але Василь прокидався, що йому байдуже.
Настя вийшла з гордо підведеною головою. Але в її постаті все одно відчувалася величезна напруга. Ну а хлопці дуже хотіли продовження цієї історії.
– Чого ж ти не підійшов до неї? Та не поцікавився, як вона живе? – підморгували вони.
– Та це не та Настя! – з удаваною байдужістю промовив Іван. – Це якась інша жінка. Десь вона в іншому селі живе – я помилився, хлопці.
Чоловіки зітхнули і перестали виявляти до нього цікавість. Потроху всі розійшлися. Сенсації не вийшло. А в селі така нудьга, що всім дуже хотілося якоїсь цікавої інтриги. Поїхав із села і Василь.
До Насті Іван не заходив. Навіщо? Що вона йому нового скаже? Зараз він і сам усе зрозумів.
Тетяна БОЧКО, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
