Казкове Закарпаття: у які легенди вірять місцеві мешканці та чому двічі відзначають кожне свято. ВІДЕО
ТСН побувала у найзахіднішій точці України.
“Почливі люди ай жони! Кідь ісьте не були щи на Закарпатті, кивайтеся шіковно!”, – такою фразою вас можуть зустріти на Закарпатті. Означає ця фраза: “Шановні пані та панове, якщо ви ще не були на Закарпатті, то покваптеся!”, йдеться у сюжеті ТСН.
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
Запрошує яскравим діалектом та захоплює своїм колоритом: казкове Закарпаття – домівка сотні різних національностей. Цей край, як машина часу, що завжди готова перенести до старовинного замку. Найдревніший – Ужгородський, найнеприступніший – Мукачівський, найрозкішніший – палац Шенборнів. Кожен зі своїми таємницями та легендами.
Закарпаття – це шум водоспадів, містичне озеро Синевир, що досі притягує не лише туристів, а й мольфарів та екстрасенсів. Гуляти на самоті тут небезпечно, впевнені місцеві: недосвідчених мандрівників може вчепити блуд. І дорогу назад вже ніколи не вдасться знайти.
Ужгород – місто пам’ятників та скульптур. А точніше – скульптурок. Тут можна зустріти Моцарта чи Швейка, розгледіти Статую свободи чи Ейфелеву вежу і погуляти найдовшою в Європі липовою алеєю, аромат від якої відчутно на кілометри. А ще – проїхатись найстарішим в Україні ліфтом. Заходити і вистрибувати тут треба на ходу.
На Закарпатті у кожного доброго господаря є свій виноградник. Та навіть старовинні катакомби використовують, аби зберігати діжки із винами.
Є ще як мінімум 5 причин обов’язково навідатись у ці краї: банош, кремзлики, лоці, шовдар та бограч. Ну і нарешті, Закарпаття – це ворота України. Кордони з чотирма сусідами і столітні зв’язки, що навіки сплелись у долях людей.
25 кілометрів від Ужгорода і лише півтора від західного кордону – найзахідніше село України Соломонове. Біля сільради і український, і угорський прапори. Назви вулиць теж двома мовами. Василь Мага – вчитель історії і директор школи у сусідньому місті Чоп. Історію найзахіднішого українського села знає досконало, бо сам народився в Соломонові.
“Це в честь того Соломона – онука Ярослава Мудрого. Світ бачте який, Київ і село пов’язане, ви б, мабуть, і не подумали”, – каже Василь Мага.
Залізнична колія розділяє Соломонове на дві частини. Колись розподіл був чітким: по один бік жили родини українського походження, по інший – угорського. Тепер тут усі розуміють обидві мови. Коли святкують угорці – українці уникають важкої праці, і навпаки.
“Моя мати угорка, а батько українець, я в дитинстві думав, шо то нормальне явище, що Святий Миколай двічі на рік приходить. Коли угорський Миколай – Міколаш – угорська бабка приносила свої подарунки, а коли український – українська бабка”, – каже місцевий мешканець.
У селі дві школи – угорська та українська. Остання, щоправда, цього року не працювала і відчиниться після ремонту лише у вересні. Є дві церкви – православна та протестантська. А ще плита з іменами десятків молодих угорців. Після другої світової їх замордували у таборах. Тоді українців та угорців об’єднало спільне лихо.
“Сталінський режим для нас страхіття, як для всієї України. Спільна біда. Ми жили в складі різних країн, жили в різних суспільствах, але завжди намагались найти спільну мову з людьми, які проживають поруч з нами”, – ділиться історик.
Неподалік Соломонова – унікальна ділянка кордону, адже в одному місці сходяться три держави: Україна, Угорщина та Словаччина. Аби потрапити туди, потрібен спеціальний дозвіл і супровід. І саме там – найзахідніша частина найзахіднішої частини нашої держави.
Пан Василь каже, що можливість виїхати за кордон сьогодні – порятунок для багатьох. Бо брак роботи – це головна проблема. І не лише Соломонова із його тисячним населенням. У Соломонові, де казкове Закарпаття закінчується, сподіваються на краще і вірять у добрі прикмети. Одна з них – кажуть, допоки лелеки повертатимуться з теплих країв на місцевий височенний стовп, все має бути добре.
