Найбільше мати не любила Ірину. Вона мріяла про сина, а народжувалися одні дівчата

Жінку  били спочатку батьки, потім чоловік… а після того як вона пішла від нього, трапилось неймовірне

• Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

Ірина виросла в багатодітній родині. Мати не надто переймалася вихованням дітей. Батько постійно пив, зчиняв вдома скандали. Коли він приходив додому під мухою, в хаті літало все – не лише подушки, але й тарілки, каструлі. Він обзивав дружину поганою хазяйкою, курвою, блохою на його тілі, а дітей – дармоїдами. Мати й справді і дня в житті не працювала. Нерідко била дітей за дрібниці, скажімо, за те, що не так підметено, не так вимитий посуд, чи не так поставлений стілець, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Найбільше не любила Ірину, бо вона була найстаршою з шести її доньок. Вона мріяла про сина, а народжувалися одні дівчата. І їх було б більше, та двох дітей жінка втратила через побої чоловіка. Тож старшій доньці треба було і вчитися, і доглядати за молодшими, і з 10 років готувати їсти. Батько знімав на неї руку рідше, але й любові від нього вона не зазнала також.

• Ужгород на тиждень перетвориться на театральну столицю України і Європи

Зростаючи в таких умовах, найбільше на світі вона мріяла жити окремо від батьків і єдиним варіантом,  єдиним виходом з цієї ситуації вона бачила заміжжя.

З Василем вони зналися з дитинства. Він був на 4 роки старшим за дівчину, тож коли їй було 15, вона вже почала з ним спати. Про це ніхто звісно не знав, аж поки вона не завагітніла. Тоді їй було вже майже 17. Дізнавшись про вагітність доньки, мати побила її так, що на ній живого місця не було. Аргументувала вона це тим, що у Ірини чешеться одне місце, а їй за сестрами доглядати ще треба, а не самій дітей народжувати.

Тієї ж ночі дівчина пішла з дому… назавжди. Почала жити у Василя. Стосунки вони не узаконювали. Весілля не робили. «Ти й так моя жінка», – казав хлопець, мовляв, для чого зайві витрати. Ірину все влаштовувало, вона була щасливою, бо більше на її плечі не лягало стільки турбот, як вдома. У маленькому будиночку батьків свого чоловіка вона почувалася дуже добре. Робила абсолютно всю хатню роботу, поралася на городі, годувала худобу, ще й деколи корову випасати йшла.

Але так тривало лише до того часу, поки в неї не народилася донька. Дитина ночами плакала, Василя це дратувало, і він почав все частіше засиджуватися з друзями, випивати, а вдома зливати злість на Ірину, все частіше здіймав на неї руку.

Дівчина терпіла, бо думала, що так і має бути. Крім того, вона, як і її мати, навіть не планувала йти кудись на роботу. Згодом вона народила ще одну доньку. І тоді життя стало зовсім нестерпним. Уже й батьки Василя просили сина не лупцювати так дружину, але часом на нього щось находило… а що саме – пояснити не міг він сам.

Ірина вважала, що все через доньок… і так само, як колись її мати, почала ненавидіти власних дітей. Її шкільна подруга Дарина не раз просила піти від Василя. Але Ірина й чути не хотіла… та й куди їй було йти… знову до батьків, але в них на той час були ще три незаміжні доньки.

Тож коли дівчата підросли, старшій було 14, а молодшій 13 років, закарпатка вперше замилилась над тим, що потрібно десь іти працювати, бо в чотирьох стінах можна збожеволіти… та й купити собі навіть хліба без дозволу чоловіка вона не могла.

Але що вона могла робити, коли нічого не вміла. Розповіла про все Дарині, і та запропонувала допомогти їй знайти щось у Чехії… і знайшла, бо її брат саме займався працевлаштуванням земляків за кордоном. Більше того, подруга дала Ірині гроші на паспорт, на документи, на дорогу, на перші потреби на чужині, аби хоч цього разу вона не просила у Василя, сказала, що поверне, коли зможе.

Гроші ці Дарина не відривала від серця. Вона була успішною жінкою, мала в селі магазин і збиралася відкрити ще й кафе. А от Ірина жила у злиднях… повністю повторюючи долю своєї матері. І це не була якась магія, чи якесь прокляття… просто так вона звикла, таке вона бачила з дитинства і інакше не вміла.

А в Чехії трапилось дещо неймовірне.  Якось перевірити виробничий процес у цех зайшла директорка заводу. Вона помітила на руці Ірини величезний шрам, запитала, що це. Іра розповіла, що то ще коли була малою, пекла млинці і вони пригоріли, тож мати припекла їй руку сковорідкою, аби наступного разу була уважнішою. Придивившись до молодої жінки, Злата помітила шрам і на її нозі.

«То чоловік напився і хотів мене зарізати, але влучив, на щастя, лише в ногу», – пояснила Іра.

Чешці стало шкода закарпатку, і вона вирішила розпитати її більш детально про життя. Жінка, у якої вже років 10 працювали заробітчани, досить швидко опанувала мову своїх працівників і могла вільно спілкуватися з Іриною, якій чеська давалася чомусь досить важко.

Іра казала, що ненавидить своїх дітей, бо саме через них у неї зіпсувалися стосунки з Василем і тепер може зрозуміти свою матір, якій від батька також не раз перепадало.

Її слова вразили директорку, вона не могла зрозуміти, як це можна звинувачувати у власній безпорадності когось іншого, перекладати на дітей свою неспроможність будувати стосунки.

Тож Злата намагалася пояснити жінці, що вона мусить докорінно змінити життя, що їй час уже давно вийти з ролі жертви, адже дитинство давно скінчилося. Вона радила кинути Василя і розпочати все з чистого аркуша, але Ірина й чути про таке не хотіла.

Але повернувшись додому через три місяці, вона дізналася, що в чоловіка є інша і він збирається з нею одружитись, бо вона від нього вагітна.

Ірині не хотілося жити, тож вона хотіла накласти на себе руки. Взяла мотузку і йшла на город вішатись. Не дали цього зробити діти… вона зі сльозами на очах умовляли матір отямитись, кричали, що люблять її понад усе на світі.

Тільки тоді серце жінки стислося і вона зрозуміла, що її ненависть до дочок насправді була безпідставною, пригадала слова Злати про те, що їй час змінитися. Вона обійняла дітей і пообіцяла їм, що відтепер і справді все буде по-іншому.

Ірина зібрала всі свої та доньок речі і пішла до однієї з сестер, із якою була найбільш близькою і яка жила в сусідньому селі у чоловіка. У неї родина була нормальною, тож Іра просила наглянути за дочками, поки вона знову працюватиме в Чехії, аби заробити на будинок.

Їздила вона на заробітки аж кілька років, а  дівчата там часом підросли, пішли вчитись на швачок, аби здобути професію, затребувану за кордоном. Ірина хоч і купила будинок у іншому районі, але вдома була рідко. Незабаром забрала вона до Чехії і доньок. Довго про неї вдома ніхто не чув, оскільки приїжджала на Закарпаття вона рідко.

Але якось її помітили у рідному селі. Там Іра не була більше 10 років. Як з’ясувалося, мати була дуже хворою, тож донька прийшла її провідати і заодно відпустити все минуле, просто поговорити з нею. Мало хто упізнав колишню замурзану з розпатланим рудим волоссям у завжди брудних джинсах… дівчину. Тепер Іра була шикарною брюнеткою у стильному одязі і з зовсім іншими манерами. У Чехії вона навчилася шити взуття і відкрила разом з дочками майстерню. Казала, що заробляє добре, що купила там і житло, і ні в чому собі не відмовляє… шкодує тільки, що стільки років змарнувала вдома.

Але оговталась жінка дуже вчасно… бо після того, як вона пішла від Василя, він так побив коханку, що дитину вона втратила… а  згодом, після чергової пиятики, встромив їй у груди ножа, бо приревнував до знайомого… за що отримав 12 років позбавлення волі, із яких 4 уже відсидів.

Оксана ПРИЙМАК, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net