Заміж по зальоту і з орденом мати-героїня? Легко!
Недільний вечір. Баба традиційно за плитою готує вечерю, 24-річний син сидить за столом і голосно читає їй найцікавіше з газети «Неділя Закарпатські новини», дідо десь там в кімнаті дивиться телевізор, невістка – десь у подружки, а онучка бавиться в телефоні. Раз лише гуркіт у ворота. Відкриває баба. А на порозі – сусідська дівчина з хлопцем:
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
«Добрий вечір, тютко Анцьо! – каже вона. – Прийшлисьме вас на свадьбу кликати на другу суботу. Уддаюся!»
Далі баба почала розказувати про своє весілля, а дівчина запитала:
«А у вас што, свадьба по зальоту була?» – спитала стару майбутня наречена, не зрозумівши, до чого вона веде.
«По якому ще такому зальоту? По любві! Ото типир ся женят, кой зальоту ся два-три годи ісполнит. А деяка дівка вобще йде у ЗАГС із одреном мать-героїня. Товди такого не було. І в перший же динь послє свадьби тот ся баламутник напив і ми ся посважали. Йому ся штось і не любило. Казав: «Ми ся лем поженили, лем день женатісьме, а ти вже на ня кричиш». Но пак як не кричати було, кой я тот динь два годи чекала!»
«А ото правда, што до свадьби молодиця не має видіти жениха у свадєбному платьови?» – знову поцікавилась сусідка.
«Но аж у тому свадєбному платьови жених, товди точно правда», – розсміявся бабин син.
«Аж чесно, мене дуже пужат обряд женитьби. Не люблю я пудписовати документи пуд присмотром тулькох свідку та ще й свойої мами, яка вічно реве… та й попи ми довіри не внушают», – замислився наречений.
«Но вот, розсердилася баба Анця. – Сись уже ся удкручовати уд женитьби начав. Казалам ти, синку, держи язик за зубами, бо можеш біду начинити. Ще пак передумат до фраса ся женити. Золоті діточки, ідіт собі з Богом. Ми обізатєльно прийдеме на свадьбу! Я си даже новоє платя куплю, новоє хустя і труси нові без латок одіну. Желаю вам, обисьте сто году прожили і оби на золоту свадьбу сись жених не так як муй старий пердун, казав жоні, што цюльвати ї не буде, бо цюльовав ї на сєрєбряну, кулько мож. Короче, ідіт із Богом і чекайте нас на свадьбу!» – випровадила гостей стара, бо злякалася, що вони ще передумають женитися, а про себе подумала: «Типир у дівки буде жизнь, як у Золушки, прийдеся варити, харити, райбати, одним словом, точно, як у казці. А вобще… я обожаю свадьби. Молодиця ся всю нуч притворяє, ож она ще дівка, жених, што ун радий, батьки молодих, што люблять свату, і лем гості іскренньо щасливі, бо дали гроші, они прийти ся нажрати і потанцьовати, так веселяться на повну, бухают і жрут!»
Повний текст читайте тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини».
