Коли з’явиться життя у мертвих зонах Ужгорода
В Ужгороді є місцини, куди майже не ступає людська нога. У районі вулиці Бородіна, де є повітряний перехід через залізничну колію до вулиці Лавріщева, відкривається картина зовсім іншого міста.
- Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
Людей там майже немає, а можна побачити лише поїзди.
Починаємо мандрівку з надземного переходу над коліями. Піднімаємось сходами. На майданчику сидять троє підлітків – двоє хлопців і дівчина. Про щось жваво розмовляють.
З висоти відкривається неймовірна панорами. Компанія милується містом, а ми піднімаємося ще вище.
Там – справді фантастичне видовище. Видно захід сонця, від якого небо стає червоним, а осіннє листя на деревах ще більш яскравим, насиченим золотистим. Також внизу металеві гаражі. Їх багато. Біля деяких із них виноградники.
Трохи далі хтось палить листя. На вулиці з м’ячем бавляться п’ятеро смаглявих дітей. Цікаво, що розмовляють вони між собою ромською, а рахують українською. Збоку це звучить доволі незвично.
Вдалині видно багатоповерхівки, кілька будинків приватного сектора. У інший бік – лише залізничні колії. Вони тягнуться кудись вдалину сталевими дороговказами і здаються безкінечними.
Унизу проїжджає поїзд «Одеса – Ужгород». Він дуже довгий. Прямує на платформу, де на нього вже чекають пасажири, аби вирушити у довгу подорож. Ліворуч помічаємо велетенський залізний кран. Він прилаштований прямо біля платформи. Скоріш за все, його використовували для розвантаження товарних поїздів. Неподалік від нього – екскаватор, а трохи далі – якісь коробки, кілька вантажних автомобілів.
Бачимо і в одному з дворів систему з сонячними батареями. А вдалечині – видавництва «Патент» та «Закарпаття».
Спускаємося донизу іншим шляхом. Там сидить пара – молоді хлопець і дівчина. Розпивають горілку. Від обох тягне перегаром. Молодця чомусь розлючена і говорить зі своїм чи то другом, чи то коханим грубо, матами. На нас вони зовсім не звертають увагу.
Внизу поринаємо знову в новий світ.
Прямуємо дорогою, на якій дорожнє покриття розсипалося від старості. Навіть сільські стежини виглядають більш людними, ніж ця. Зараз це – майже глиняна дорога з ямами.
Натрапляємо на закинуті заводи. Це – велетенські обгороджені території. На деяких огорожах є навіть колючий дріт.
Одне з приміщень містить кілька входів. Деякі з них розбиті, а колишні заводи розграбовані. Можливо, сюди приходили мисливці за металами. Ймовірно, там ночують ужгородські безхатьки. На багатоповерхових спорудах немає багатьох вікон. Скло вибите, приміщення пусті, навіть зсередини заростають деревами та чагарниками.
Однак між заводами деякі працюючі. Їх видно відразу, вони поштукатурені і обгороджені високими металевими огорожами. Вздовж вулиць можна натрапити й на сміття. Значить, хтось його туди звозить. Житлові квартали звідси далеко, тому відходи в міхах опиняються тут, звісно, не випадково. Натрапляємо й на перехрестя…. воно теж глиняне, без асфальту. По обидва боки однієї з доріг росте цілий ліс. Навіть повітря там таке, наче гірське – чисте і пахне зів’ялим листям.
Ідемо далі. Наближаємося до гуртожитків. Там уже точно зрозуміло, що поруч живуть люди. Просто неба ми відшукали викинуте крісло. Під осіннім листям воно виглядає, наче закинутий трон.
Врешті-решт після неймовірно цікавої мандрівки виходимо на вулицю Гагарінабіля видавництва «Закарпаття» і повертаємося в добре знайомий усім Ужгород.
І хоч частина міста, яку ми досліджували і занедбана, та там варто прогулятися, адже там – частка історії. Колись там вирувало життя і воно ще туди може повернутися, адже це – надзвичайно велика майже порожня ділянка Ужгорода, яка просто ніким не заселена. Там можуть вирости нові фабрики і заводи або з’явитися велетенські житлові масиви, принаймні, місце дозволяє це зробити.
Повний текст читай тільки в газеті «Неділя Закарпатські новини».
Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
