Ужгородка Римма Зюбіна розповіла, чому відмовилась від нагороди Зеленського

Про це вона написала на своїй сторінці у соцмережі.

Текст повідомлення цитуємо без змін:

Про нагороди більше не писатиму
В цьому тексті Dorje Batuu все, що я відчуваю на тему #пронагороди
Читайте

— Багша, а чому у вас немає жодної медалі, чи ордену? — спитав якось я свого Вчителя, #Чімітдорж-ламу, — До вас же з усієї країни їдуть лікуватись, і з-за кордону навіть! А потім, ви переклали стільки тибетських книг з медицини! 
— Ну, Доржо. По-перше, якби хтось хотів розкопати моє минуле, то вже у твоєму віці я вже був арештований, як «ворог народу». 
— Але вам було усього десять! Як ви могли бути «ворогом»?! 
— А отак. А потім мене розстріляли. 
— Але… 
— Ти знаєш цю історію. Я врятувався. А потім втік. 
— Ну і все, «шито-крито», хто там дізнається зараз?
— Кому треба, той дізнається. Ти недооцінюєш цю владу. Якщо ти чимось їй не догодиш, справи можуть бути охо-хо, які погані… — старий монах похитав головою. — Але якщо ти будеш підспівувати, то повісять тобі на груди медальку!
— Якось воно виглядає… Хм… Не дуже.
— Авжеж. Тому дуже дивно, якби я чекав нагород від влади, яка мене вже один раз розстріляла. 
— Але ж ви кажете, кожна праця має мати свою нагороду! 
— Може. І має. Але нагорода, це не сам результат, а лише його відзнака. І відзнака ця дуже суб‘єктивна. 
— То що, тоді не варто чекати нагороду?
— Не варто, Доржо. Вона сама тебе знайде. Бачиш, оцей годинник мені подарував один болгарин. Я його врятував від уремії, знаєш, коли сеча вже не виводилась нирками з організму і поступала у кров. Це найвища нагорода від конкретної людини. А оцей ланцюжок мені подарувала дівчинка років зо двадцять тому. Вона поламала хребет і не могла ворушити ногами. А тепер бігає. Це мої найкращі нагороди. Я не вірю у нагороди від влади. Від будь-якої влади.
— Навіть від хорошої?
— Не буває поганої, чи хорошої влади, Доржо. Так само, як не буває поганих і хороших людей. Бувають дурні і благі вчинки, котрі складають нашу карму. От що по-справжньому варто. Коли ти помреш, бодхісаттви не дивитимуться на твої побрякушки, титули, звання чи відзнаки. Вони дивитимуться на твої справи. От і все.

***

Думаєте, я одразу все так зрозумів? Ні. Минуло багато років, перш аніж я зрозумів те, що говорив мені Вчитель.

Саме тому, мої книжки не беруть участі у різних конкурсах, преміях, чи нагородах. Я попросив своє видавництво не подавати мої твори на жоден конкурс чи премію. Можливо, хтось скаже, що я вчиняю неправильно, та це моя суб‘єктивна позиція. Звання «народного» чи «заслуженого» (до речі, для мене завжди було загадкою, яка ж різниця між ними). У США, наприклад, є престижні премії, але не існує звання «заслуженого артиста США», чи як там.

Я не кажу, що премії чи відзнаки, це погано і фу-фу. Просто це суб‘єктина оцінка, як не крути, навіть якщо вона робиться колегіально. Просто тоді це сума суб‘єктивних оцінок журі чи комісії. Моє ставлення до усіх звань, премій, відзнак чи медалей – також суб‘єктивне. Для декого це і є визнання.

Для мене ж визнання – це відгуки моїх читачів і те, що мої книги добре продаються (ну так, я ж з капіталістичної Америки). А все решта вже й не так важливо “, – йдеться у дописі. А ти завжди пам’ятай, що більше цікавих новин ти можеш прочитати тільки у газеті ЯСНО.Купи газету у кіоску, або передплати на своїй пошті. Індекс 76076. ЗакарпатПост