Як новонароджений син став донором органів. Батьки не могли змиритися із втратою

Смерть – це страшно, а смерть дитини – й поготів. Валентина Дапріле втратила сина, коли йому було вісім днів.

Вони з чоловіком Луїджі не могли змиритися з тим, що їхній хлопчик просто безслідно зникне. І вирішили пожертвувати його органи, щоб подарувати життя іншій дитині. Такого в лікарні королівського коледжу Лондона ще не було, пише ВВС.Україна.

Валентина ніколи не забуде доброту і делікатність, з якою лікар промовив найгірші для матері слова: “Мені дуже шкода, але ми нічого не можемо зробити для вашої дитини”.

Персонал відділення інтенсивної терапії новонароджених зробив все можливе, але Анджело Рей не міг жити без апаратної підтримки, а МРТ показувала відсутність мозкової активності.

Згадуючи той день у липні 2016 року, Валентина каже, що було відчуття, ніби її світ руйнується.

Анджело Рей лежав в інкубаторі, а його мати не могла уявити, як житиме без нього далі. Вона навіть не встигла взяти його на руки і пригорнути.

“Я уявляла, що моя дитина думає: де моя мама, ми були разом дев’ять місяців, чому вона покинула мене? – згадує жінка. – І це краяло мені серце”.

За тиждень до пологів Валентина втратила свідомість і перестала дихати. Її чоловік Луїджі зателефонував у службу 999 і намагався реанімувати дружину, виконуючи інструкції лікарів. Свідком інциденту став їхній шестирічний син Леоне.

До цього дня вагітність Валентини перебігала без ускладнень, і вона планувала народжувати вдома. Але склалося інакше: Анджело Рей народився в лікарні шляхом термінового кесаревого розтину, а його маму відразу ж відвезли на рятівне переливання крові.

Минуло ще 24 години, перш ніж вона побачила свою дитину.

На той час лікарі вже встановили, що за кілька годин до народження мозок Анжело Рея дуже постраждав від нестачі кисню.

“Найскладніше було прийняти те, що я нічого не могла зробити, щоб врятувати свою дитину. Нічого взагалі”, – згадує Валентина.

Вона була активною працюючою мамою і не сумнівалася у своїй здатності вирішувати різні проблеми. Але не такі.

“Йому лише шість днів, і ніхто про нього нічого не знатиме”, – подумала вона.

Раптом у густому тумані горя з’явилася ідея, наче маленька крихта спокою.

“Ми подумали, що єдине, що має сенс і трохи зігріє наші серця, – це пожертвувати органи Анджело. Це те, що ми дійсно могли зробити, і тоді ця жахлива трагедія слугуватиме якійсь корисній меті”.

Медсестра Емі Оверенд була з Валентиною і Луїджі, коли вони запропонували донорство. Це був перший випадок за п’ять років її роботи в лікарні королівського коледжу Лондона.

“Такі розмови можна почути у відділеннях інтенсивної терапії для дорослих, особливо на тлі активної соціальної реклами, але говорити про донорство з батьками новонародженої дитини – таке навіть уявити важко”, – каже Емі.

А ці батьки самі ініціювали розмову. Вони мали таку внутрішню силу, що складно описати.

Команда лікарні навіть не була впевнена, чи це можливо. Вони ніколи не робили такого раніше: видалення і трансплантація органів немовляти створює додаткові проблеми.

У Анджело взяли кілька аналізів, щоб перевірити, чи може він стати донором, і які органи можна використати.

“Ми бачили, як це важливо для сім’ї хлопчика. Це означало, що він житиме далі”, – каже Емі.

Донорство органів новонароджених (молодше 28 днів) відбувається вкрай рідко. За даними департаменту трансплантації та переливання крові британської Національної служби охорони здоров’я (NHS Blood and Transplant), за десять років донорами стали лише 40 дітей цього віку.

Лікарі вилучили та зберегли для пересадки 26 тканин (серцеві клапани і рогівки очей) та 14 органів і тканин.

Вони допомогли врятувати життя пацієнтів різного віку – як дітей, так і дорослих. Деякі органи підходять тільки дітям, але є й інші, наприклад нирки, які можна використати для дорослих, тому що вони можуть рости.

Кількість донорів органів новонароджених поволі зростає завдяки підвищенню інформованості людей та готовності медиків обговорювати це питання з сім’ями, які роблять такий вибір.

Але була ще одна проблема: як сказати шестирічному Леоне, що брат, якого він так чекав, не піде з ними додому.

Батьки попросили Емі пояснити це їхньому сину.

У тихому куточку вона розповіла Леоне, що його молодший брат дуже хворий. Вона пояснила, що Анджело не піде з ними додому, він піде на небеса. Леоне уважно слухав і намагався триматися, щоб не засмучувати батьків.

Валентина, Луїджі та Леоне разом обирали ім’я для малюка – Анджело Рей. Анджело, тому що він виглядав як ідеальний херувим, а Рей, тому що Леоне хотів дати своєму брату ім’я, що починається на Р.

Перед тим, як від’єднати Анджело від апарату життєзабезпечення, Леоне, не звертаючи уваги на дроти й трубки навколо них, почитав молодшому брату книжечку. Він зробив кілька малюнків, прикрасив їх наклейками та прикріпив до інкубатора. Потім просунув руку в інкубатор, щоб потримати брата за ручку.

Так він з ним прощався.

Настав час вимкнути систему життєзабезпечення. Валентина і Луїджі провели свого малюка в окрему кімнату, вони хотіли бути поруч, коли його серце зупиниться.

Минула година, а він все ще дихав, тому лікарі дозволили родині провести ще якийсь час разом.

Батькам сказали, що після смерті Анджело у нього візьмуть серцеві клапани.

Валентина тримала сина на руках в перший і останній раз.

Вона притулилася носом до теплого тільця і відчула його у своїх руках.

“Я ніколи не забуду його запах, м’який оксамит шкіри, – каже вона – Якоїсь миті здалося, що наші серця б’ються в унісон, я не можу цього пояснити. Він знав, що нарешті повернувся до своєї мами, і ця думка зігріває душу”.

Незабаром хлопчик закрив очі.

“Він зробив останній подих у теплі моїх рук. Я знаю, що багато матерів ніколи не знатимуть такого, це був неймовірний подарунок, про який я пам’ятатиму завжди”.

Анджело Рей помер 30 липня 2016 року, йому було вісім днів.

Коли він помер, його батьки були спокійні. Їм дозволили скупати сина та охрестити, помастивши миром.

“Я хотіла вимити його після стількох днів у лікарні”, – каже Валентина.

Вони тихо помолились, одягли йому свіжий підгузок і білі повзунки, прикрашені чотирма сердечками на золотій нитці.

Донорські серцеві клапани зберігають до десяти років. Їх можна пересадити, щоб врятувати життя дітей, народжених з вадами серця, або дорослих з ушкодженнями серцевих клапанів. Один з клапанів серця Анджело успішно трансплантували новонародженій дитині.

Валентина дуже зраділа, коли дізналась про це.

“Тепер ми знаємо, що частково наша дитини житиме далі, і це дивовижно”, – каже вона.

Анджело Рей і його сім’я дуже вплинули на персонал клініки.

Тепер, якщо дитина відповідає критеріям, працівники лікарні завжди говорять з батьками про можливість донорства органів.

“Анджело Рей став каталізатором активних змін”, – каже медсестра Емі.

Кілька тижнів після смерті сина Валентина почувалася інопланетянкою.

“Все навколо виглядало інакше. Якби я побачила на вулиці усміхнених людей, то подумала б: я втратила дитину, а вони сміються.

Я дозволила собі сумувати. Плакала, злилася, днями не вставала з ліжка”.

Луїджі і Леоне завжди були поруч. Згодом сили повернулися, і Валентина знову змогла подивитися в обличчя світу.

Лікарі сказали, що вона здорова і, якщо захоче, може знову стати матір’ю.

“У той момент було дуже легко дозволити страху керувати своїм життям і сказати собі: все, більше ніяких дітей, моє життя скінчилося. Але ні, це ще не кінець”, – каже вона.

У 2018 році, через два роки після Анджело Рея, у Валентини і Луїджі народився Маттіа.

Абсолютно здоровий хлопчик, зараз йому 1,5 року.

Маттіа росте, знаючи, що він – третій з братів.

“Я хочу, щоб Маттіа знав, що його брат був особливою дитиною, не призначеною для цієї Землі. Він прийшов і подарував життя іншим людям”, – каже Валентина • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост