Закарпатка не хотіла вагітніти, бо боялася зіпсувати фігуру

Сповідь ідеального чоловіка

Жінки часто хочуть зробити чоловіків такими, як їм зручно, при цьому не думають про їхні почуття. «Шліфують» характер партнера вони роками, а коли той дійсно зміниться, таким хижачкам стає нецікаво. Історією свого знайомого з газетою ЯСНО поділився ужгородець Микола Антоненко. Йому шкода чоловіка, тож він питає в читачів поради, пише  газета ЯСНО.

Чоловіка вивела   на вулицю охорона

Того вечора я поїхав у супермаркет за продуктами. Вдома  на мене чекали любляча дружина і донька. Із Валентиною ми живемо разом п’ять років. У нас усе добре. У родині панує гармонія, у всьому ми радимось, хоча останнє слово завжди за мною. Я дуже люблю дружину, вона у всьому мене підтримує, сваримось ми хіба що через дрібниці… І то через кілька хвилин миримось. мої батьки також щасливі у шлюбі вже більше 30 років, тому такі стосунки, про які я почув від свого нового товариша, у мене викликали шок.

Отже, стою я на касі у довжелезній черзі. Людей підходить все більше і більше. Дивлюсь, чому вже хвилин 10 черга не просувається. А там акуратно одягнений неймовірно симпатичний чоловік розмахує руками:

«Такого не може бути! Я вмію рахувати! У мене у всьому порядок! Ви перевірте себе, я помилитися не міг!» – викрикує не своїм голосом незнайомець.

Дівчина спочатку його слухала, щось перераховувалала, але він не вгамовувався. Тоді вона не витримала і викликала охорону. Молодика вивели на вулицю під руки. Люди обурливо переглядалися і кожен щось сердито бубонів під ніс.

Я розрахувався і завантажив куплене в багажник. Раптом дивлюся, на бордюрі сидить той чоловік. Розгублений якийсь. Йому років 30, високий, синьоокий, з каштановим волоссям. Гарна зачіска, модний костюм, стильне взуття. Одним словом, ідеальний. Мені не подобаються хлопці, але не задивитись на нього із захватом я не міг.

«Що ж там таке було? Чому він не поїхав додому? Не міг він там останні гроші залишити, навіть якщо його ошукали. Він не виглядає бідним. Треба підійти, поцікавитись. Може, в людини важкий день був. Чи щось у родині не так, чи на роботі дістали», – подумав про себе я і рішучим кроком попрямував до незнайомця.

«Друже, тобі чимось допомогти? Тут аптека поруч. Може заспокійливе купити? Чи може 50 грамів хочеш?» – щиро поцікавився я.

Він підвів очі і посміхнувся.

«Розумієш, цього не може бути. Мені не шкода, я краще жебракам ті гроші дам. Я просто за справедливість. Для чого брати на роботу дівчат, що працювати не вміють. Кожен має знати свою справу ідеально!» – уже спокійнішим голосом відповів він.

Я простягнув руку і представився.

«Денис!» – сказав він у відповідь.

«Тут недалеко кафе непогане є, давай посидимо, поговоримо!» – запропонував йому.

«Давай!» – одразу погодився він. – Мене вдома й так ніхто не чекає. Я нікуди не поспішаю, а виговоритися дійсно дуже хочеться.

Він перевірив свій автомобіль, чи зачинені двері. У мене щелепа відвисла, коли я побачив, на якому красені він їздить… але не сказав нічого.

Одного разу красуня запитала: «Денисе, ти хочеш мене?»

Ми затишно розмістися на м’яких диванах і зробили замовлення. Виявилося, що алкоголь Денис не вживав зовсім. Він вів здоровий спосіб життя, займався спортом. Ми замовили апельсиновий фреш.

«Ну кажи, друже, хто тебе нині так із себе вивів?» – першим почав розмову я.

«Колишня дружина, – важко зітхнув Денис і на кілька секунд замислився. – Це тягнеться вже давно. Поліна була дуже гарною дівчиною. Ну просто мала ідеальну зовнішність. Тоненька талія, довгі ноги, звабливе личко, довжелезне русяве волосся. Та й одягатись уміла дуже зі смаком. Валя товаришувала з моєю сестрою, і Даша завжди хотіла бути на нею схожою, заздрила їй. Поліна часто бувала у нас вдома, я дивився на неї, як на ікону. Логічно, що не міг не закохатись. Вони з сестрою часто обговорювали хлопців. Я знав, що у неї їх було багато. Я дуже боявся їй зізнатися у почуттях. Вважав себе простаком, негарним, невихованим. До міста ми переїхали з села, коли мені було 16 років, і вона часто насміхалалася над деякими моїми словами, над неправильно побудованими фразами. Але одного разу прямо спитала: «Денисе, ти хочеш мене? Я ж знаю, що тобі подобаюсь!»  Я втратив дар мови. Навіть не чекав на таке щастя. Ту ніч ми провели разом у моїй кімнаті. Сестра про все знала, але не сказала ані слова… ні мені, ні батькам.  Тоді мені було 26 років і я жив ще з ними»

Денис знову важно зітхнув… певно, щось дуже важке йому пригадалося. Але потім випив ковток холодного фрешу і продовжив.

«Ми почали зустрічатися. Я разом із другом мав невеличкий бізнес, робив їй дорогі подарунки, купив квартиру… хоч і не найкращу, але все ж, ми могли там бути разом, коли хотіли, – сказав він. – А потім Поліна запропонувала одружитись. Сама так і сказала: «Слухай, хлопе, не баламуть мені мозги. Я розумію, що ти волоцюга ще той, але мені кортить весільну сукню одягнути. Давай одружимось! Я з тебе зроблю ідеального чоловіка, якщо будеш мене слухати!» У мене руки-ноги затрусилися, коли я почув такі слова. Наступного ж дня ми оголосили батькам дату весілля і почали підготовку. Все пройшло чудово, Поліна була задоволеною. Але потім почалася справжня каторга. Вона безперестанку мене критикувала, змушувала виправлятись, робила зауваження при чужих людях, у мене на роботі перед співробітниками, перед друзями. Та які там друзі, від своїх мені довелося відмовитись. Ми товаришували лише з друзями Поліни, з тими, кого обирала вона сама. Я ж приймав усе, що вона хотіла, мені хотілося заради такої жінки справді стати ідеальним».

Закарпатка виліпила собі чоловіка, наче з пластиліну, а потім кинула

 «Та ти що, зовсім дав собі жінці на голову сісти!» – аж зніяковів я.

«Я кохав її! Я вважав її ідеальною», – зіщурив брови чоловік.

«Де в біса! Та ти телепень! Вона ж нитки з тебе вила, а ти мовчав!» – вирвалося з мене.

«Так, – продовжив розповідь мій новий знайомий. – Вона дійсно ліпила з мене, наче з пластиліну, іншу людину, я почав справді змінюватись. Я почав по-новому одягатися, змінив потерті джинси на ділові костюми, футболки – на сорочки, кросівки – на дорогі туфлі. Я взяв кредит і відкрив новий бізнес. Ми з чоловіком моєї сестри відкрили будівельну фірму. Заробляли дуже добре, я ні в чому не відмовляв Поліні. Вона ж ніде не працювала, дітей не хотіла, бо боялася, що вагітність зіпсує її ідеальну фігуру. Я вже подумував над тим, щоб взяти дитя з дитячого будинку. Ну не хоче жінка, нехай… але ж батьки онуків просили і нагадували про це при кожній зустрічі. Її подруги наді мною насміхалися, казали: «Ти, Денисе, що… імпотент? Чому ще сина не забацав дружині?» Можливо, вона сама їх наговорювала на таке. Їй подобалось дивитись на мене, коли я страждав. Та я не говорив ані слова, аби не образити її… свою богиню. Навіть коли сердився, дивлячись на неї, образи відступали. Я став іншим… завдяки їй. Можливо, я уже не я… але я багато в чому досяг успіху і це справді її заслуга. Я мотивував себе тим, що якщо зароблю більше, зможу кудись повезти Поліну, зробити їй дорогий подарунок, а вона радітиме цьому. Та одного разу,  повернувшись із роботи, я почув зі спальні дивні звуки. Зайшов до кімнати…. і очам своїм не міг повірити: у нашому ліжку лежала гола Поліна і цілувала сусіда-алкаша… напівбомжа! Господи… та як вона могла! Я почав кричати, вперше в житті підвищив на неї голос. Того вишкребка вишпурнув за двері, а в Поліни спитав, чому, якщо їй уже так чесалося одне місце, вона обрала не якогось ідеального красеня, а цього… смердючого і брудного баламутника».

Я не міг повірити своїм вухам. Те, що говорив Денис, здавалося неймовірним.

«А знаєш, що вона мені відповіла?» – поцікавився він і, не очікуючи моєї відповіді, продовжив. – Поліна сказала, що я став таким ідеальним, що їй зі мною неприємно, бо вона перестала відчувати ідеальною себе, що саме через це їй потрібно було  опинитися поруч із людиною, за яку вона точно краща. Я її вигнав… назавжди. Ми розлучилися. Мій бізнес розвивається, я побудував на околиці міста будинок, про який вона завжди мріяла, з басейном, тренажерним залом, з видом на ліс і річку. Тільки жити в ньому порожньо, бо більше жінок у моєму житті не було. Я боюся, що хтось мені зробить так само боляче, як Поліна, тому не починаю ніяких стосунків. А нині, перед тим як поїхати у супермаркет, я бачив її зі своїм старим сусідом. Пройшло п’ять років, а ми прожили разом тільки три… і вона досі з ним. Мені стало так боляче, що хотілося битися головою об стіну, чи ламати щось!»

Мені стало дуже шкода Дениса. Він – успішна людина, але неймовірно самотня. Зараз він став моїм найкращим другом і часто буває у нас вдома. Цю історію я розповів дружині, та вона не хоче давати йому жодних порад, втручатись у його життя, бо, мовляв, одна йому вже нарадила… Але мені дуже хочеться допомогти товаришу. Тому звертаюся до читачів газети «ЯСНО» за порадою. Що б ви порекомендували Денису? • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост