АНОНС. Сповідь пропащого алкоголіка

Артур (ім’я змінене) отримав вищу гуманітарну освіту, був журналістом у відомому медіа.

А потім став алкозалежним і на собі відчув, що таке «біла гарячка» та як це – коли вдивляєшся в алкогольну прірву, а вона дивиться на тебе.

Спочатку Артура відправили до приватного реабілітаційного центру, а потім кілька разів він потрапляв до державної клініки.

У розмові з BBC News чоловік розповів, які історії трапляються у таких місцях, про що наркозалежні говорять з алкозалежними та чим це може завершитися.

А також поділився тим, як йому вдалося приборкати свою залежність, пише газета ЯСНО.

Життя у центрі

Розпорядок у «рєбусі» такий.

Підйом о 6:30, пів години на гігієну. Умови там гарні, євроремонт.

Потім починаються заняття. Ми сідали у коло і вивчали Біблію – кожен день обов’язково по пів години. Є, напевно, якісь методики про те, в який день які сторінки читати. Іноді обговорювали те, що прочитали.

Але мені більш досвідчені люди сказали, що це протестантський центр, тому тут ще не сильно насідали з цією темою.

Просто в цих «Дванадцяти кроках» є пункт про допомогу Бога, «як я його розумію».

Ще раз на тиждень психолог приїжджав.

Працювати нас не заставляли, єдине що – прибирати за собою. Наша трудотерапія полягала в тому, щоб прибирати кімнати і весь будинок.

Багатьох це навчало хоча б за собою слідкувати.

Готували ми самі, а їли всі разом.

Вартість життя у «рєбусі», коли я там був, – десь сім тисяч гривень за місяць • Повний матеріал читай у свіжому номері газети ЯСНО Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост