Чому корм для тварин викликає у них “наркотичну” залежність
Виробництво корму для домашніх тварин – це, перш за все, глобальний багатомільярдний бізнес, не менш серйозний, ніж, приміром, харчова промисловість для людей.
Але з кормом для тварин доводиться вирішувати подвійну проблему: з одного боку, продукт має бути привабливим для споживачів, з іншого – не викликати нудоти у їхніх господарів, пише ВВС.Україна
Кожна бабуся, яка підгодовує бродячих котів біля свого під’їзду, розкаже вам: варто лише пару раз дати їм найдешевший корм із пакетиків, на яких намальовані щасливі вусаті морди, як вони починають вернути ніс від натуральної їжі – ніяка курочка, ніяка рибка їм більше не цікава.
Вони, як наркомани, починають шукати дози того, що виглядає вкрай неапетитно, як для людини.
На відміну від преміальних промислових кормів, які часом пахнуть як справжні м’ясні чи рибні консерви для людей, виробники дешевих пакетиків не прагнуть до створення ілюзії натуральності – для них важливо, щоб їхній продукт подобався самим котикам.
Саме тому деякі господарі зневажливо називають такий корм “картоном з ароматизаторами”. Втім, будь-які свідчення не на користь споживання найдешевшого, “бюджетного” корму натрапляють на заперечення “а мій кіт все життя це їв і прожив до 20 років!”
Є й точка зору ветеринарів. Деякі сайти ветклінік попереджають: “Під промисловими кормами ми маємо на увазі корми класів преміум, суперпреміум і вище. Корми економкласу не відносяться до якісного збалансованого раціону й не можуть вважатися повноцінним харчуванням для тварини”.
Так чи інакше, зрозуміло одне: у домашніх тварин і людини абсолютно різні уявлення про те, що смачно.
Декому з нас навіть знайомі люди, які з інтересу пробували сухий собачий або котячий корм, але, на жаль, він не справив на них враження – абсолютно позбавлені смаку сухарики, які, однак, за словами одного випробувача, непогано йдуть з пивом.
Утім, варто тільки пошарудіти цим горезвісним пакетиком, як тварина, як з-під землі виростає перед вами. Варто тільки полізти в кишеню за “несмачними коричневими сухими шматочками”, як ваш пес щодуху кидається до вас.
Що ж в них таке напхали виробники? Чому для наших домашніх улюбленців цей посередній на позір корм виглядає як для нас шашлик або ароматна індичка щойно з духовки?
Цікаво, що це стосується не лише тварин-м’ясоїдів. Домашній кролик-вегетаріанець, спробувавши промисловий корм (який виглядає як його власні екскременти та пахне майже так само), вже й дивитися не хоче на нормальну органічну їжу – моркву, капустку.
Справа доходить до анекдотів. З кішкою щодня траплялися панічні атаки, коли вона виявляла, що з’їла весь сухий корм, і нічого не залишилося. Після того, як на американський Г’юстон обрушився ураган Гарві, на його вулицях бачили німецьку вівчарку, яка всюди носила з собою сумку зі своїм кормом.
Не можна не визнати успіхи бізнесу виробників промислових кормів. Ця багатомільярдна індустрія серйозно інвестує в дослідження підсилювачів смаку – інгредієнтів, які змушують тварин з апетитом поїдати корм і з нетерпінням чекати нової порції.
Над проблемою працюють величезні відділи та лабораторії.
Підсилювачами смаку виступають абсолютно різні речі – від смердючих хімічних сполук, які виявляють у м’ясі, що розкладається, до добавок, які зазвичай використовують для того, щоби картопля не темніла.
Для собак з вищого суспільства
Промисловий собачий корм винайшов 1860 року Джеймс Спратт, затятий комівояжер зі штату Огайо (США). За легендою якось він приїхав до Англії у справах і одного разу в ліверпульських доках побачив бродячих собак, які билися за залишки галет, викинутих моряками.
Для Спратта це стало одкровенням – одразу з двох причин.
По-перше, галети в ту пору славилися своєю неапетитністю – покоління солдатів і моряків скаржилися на те, що їх неможливо їсти, що об них можна поламати зуби, що вони абсолютно несмачні. Як тільки не називали галети – і покрівельним залізом, і притулком черв’яків.
По-друге, до Спратта нікому не спадало на думку поцікавитися тим, що подобається собакам і як на цьому можна заробити. До того дня домашні тварини як правило задовольнялися недоїдками зі столу або якось харчувалися самі.
Або ось, скажімо, хаскі. На їхній споконвічної території проживання (Гренландія, Канада, Аляска) інуїти традиційно годували цих собак свіжим м’ясом тюленів, яке їли самі.
Їздові собаки настільки до цього звикли, що коли в 1945 році британські дослідники привезли їх в Антарктиду (як транспортний засіб), хаскі дуже там страждали без тюленини.
Довелося щороку вбивати певну кількість місцевих тюленів – тільки для того, щоб годувати собак. Це тривало аж до 1960-70-х, коли собак поступово замінили снігоходами й мотосанями.
У вікторіанському Лондоні тим собакам, які жили з людиною, діставалися або недоїдки з людського столу, або просто помиї.
Людською їжею годували навіть екзотичних тварин – скажімо, черепахам, доставленим з Марокко, давали звичайні овочі з городу або розмочений хліб. Котів взагалі вважали вуличними тваринами і годували мало коли.
Але те, що придумав Спратт, було дійсно революційним. Протягом декількох місяців він розробив схожий на печиво “собачий пиріг з м’ясного фібрину” – концентрат із столового буряка, овочів, зерна і яловичини сумнівного походження.
Стверджувалося, що ця бурда забезпечує всі поживні потреби мисливських собак. (На упаковці було написано “найкраща яловичина корів, відгодованих на лугах”, однак секрет того, що це було насправді, Спратт забрав з собою в могилу.)
Нововведення Спратта збіглося з культурною революцією у тому, як люди почали ставитися до своїх домашніх тварин. Стався перехід від утилітарного погляду на них (ловлять мишей, охороняють будинок) до статусу “домашні улюбленці”, за якими треба доглядати, яким треба приділяти час.
Так “собачий пиріг з м’ясного фібрину” рекламували як ексклюзивний корм для собак аристократів. І називали його не інакше як “собача насолода”.
Зрештою компанія Спратта взялася й за виробництво котячого корму: “Фірма Spratt’s приведе вашого котика у відмінну форму!”
Таким був початок глобального бізнесу промислових кормів.
Огидний запах
Сьогодні у ветеринарних магазинах і ветаптеках можна купити корм майже для будь-якого домашнього вихованця – від жаб до представників сумчастих.
Майже всі ці корми містять більш-менш однакову формулу: вуглеводи, протеїни, жири, цукри, клітковину, антиоксиданти (або інші консерванти), емульгатори (речовини, що сприяють стабільності суміші), вітаміни, мінерали та барвники.
У більш преміальні корми додають пробіотики або підсилювачі засвоюваності, наприклад, цикорій (який часто додають у собачий корм), а також ферменти, антипаразитарні компоненти й мінерали для запобігання утворенню зубного каменю.
Смакові добавки або розпилюють на готовий продукт, або додають у подрібненому вигляді – як, власне, роблять і з людською їжею.
Річ у тім, що між користю їжі та смакотою майже немає взаємозв’язку.
За правилами, які діють у США, Євросоюзі та багатьох інших регіонах світу, виробник не може просто так написати на своєму продукті, що той містить все необхідне для вашого улюбленця.
Продукт повинен відповідати харчовим стандартам. У стандартах визначають допустимий вміст кожного інгредієнта, тому виробники не можуть просто так додавати цукри або жири, щоби зробити корм більш привабливим для тварини.
“На мій погляд, як нутриціолога, весь корм для тварин однаковий”, – стверджує професор Меріон Несл із Нью-Йоркського університету.
І однаковими, судячи з усього, їх робить хімія, до послуг якої вдаються виробники.
Багато тварин покладаються на нюх у тому, як вони діють в навколишньому світі, і це чуття активно експлуатують виробники корму.
У людського носа – близько 50 млн нюхових рецепторів. У кішок таких рецепторів – 67 млн, у кроликів – 100 млн, а у собак близько 220 млн (а от відчуття смаку у тварин не таке тонке, як у людини).
І тут перед виробниками постає досить непросте завдання: як зробити продукт з одного боку привабливим для тварин (багато з яких вважають надзвичайно привабливим запах плоті, що розкладається, брудних шкарпеток і чужої блювотної маси), а з іншого – щоб від такого продукту не знудило господаря.
Професор Меріон Несл говорить про це прямо: “Тварини їдять фекалії. Їм подобаються сильні органічні запахи, і виробникам кормів доводиться лавірувати: робити свою продукцію досить огидною для того, щоб вона подобалася домашнім вихованцям, але не такий огидною, щоб господарі відмовлялися її купувати”.
Наприклад, безбарвні хімічні речовини путресцин і кадаверин, які одержують шляхом розщеплення білків. Вони мають запах плоті, яка гниє, й є найчастішою причиною блювотного рефлексу у людей.
Але коти його обожнюють. І виробники додають в їхній корм путресцин і кадаверин, який витягують із падла або отримують у лабораторії.
А що з нашими травоїдними вихованцями – кроликами або морськими свинками? Для них в корм додаються концентрати м’яти або материнки, вкрай привабливий для цих тварин запах.
Японська кухня
Однак запах запахом, а смак теж важливий. І тут переваги наших вихованців-м’ясоїдів не сильно відрізняються від людських.
“Щоб зрозуміти смакову привабливість їжі для кішок, можна порівняти її з японською і взагалі азійською кухнею з акцентом на умамі й кокумі”, – зазначає Даррен Логан, керівник дослідницького відділу Волтемського інституту науки догляду за домашніми тваринами, що належить компанії Mars Petcare.
Умамі і кокумі? Наша їжа довго мала в своїй основі чотири смаки – солодкий, солоний, кислий і гіркий. Але потім на Захід прийшла азійська кухня та принесла ще два.
Умамі став п’ятим (його виявив 1908 року японський хімік Кікунає Ікеда, цей смак описують як “бульйонний”, “м’ясний”, “той, що обволікає”), а на роль шостого претендує кокумі (“щільність, наповненість, безперервність і гармонія”), виявлений у Японії 1989 року.
На відміну від перших п’яти, кокумі не прив’язаний до якогось певного набору компонентів – а радше до продуктів, які чарівним чином викликають саме це смакове відчуття (наприклад, соєвий соус, морські гребінці, креветкова паста, дріжджі й пиво).
Вважається, що цей самий кокумі насамперед популярний у м’ясоїдних тварин, їхні смакові рецептори його відразу розпізнають.
І, як нескладно здогадатися, компанії, що виробляють корми для домашніх тварин, вже щосили експлуатують це, додаючи в свою продукцію суміш хімічних речовин, які підсилюють цей смак.
Втім, є аромати й смаки, які ви ніколи не знайдете у кормі для домашніх вихованців. Наприклад, у більшості хижих звірів немає рецепторів для цукру й вуглеводів.
У цьому сенсі пощастило собакам, які живуть поруч із людиною і харчуються залишками людської їжі вже приблизно 40 тис. років. Тому вони із задоволенням їдять солодкі пончики й морозиво.
А ось котів приручили (скажімо так, обрали жити поруч із людиною) лише близько 4300 років – причому більшу частину цього часу їх вважали самодостатніми тваринами, здатними себе прогодувати мишами й щурами.
Котів, між тим, сильно приваблює японська кухня, багата морепродуктами та м’ясом. Морозиво їх не цікавить, вони недостатньо довго прожили з чоловіком, щоб їхні рецептори навчилися відгукуватися на солодке.
А ось травоїдні тварини, які вживають в їжу продукти, багаті клітковиною і вуглеводами, віддають перевагу більш солодким промисловим кормам.
Нарешті, список підсилювачів смаку був би неповним без пірофосфату, який видання Popular Science називає котячим наркотиком.
В людських продуктах ця сполука – досить поширена добавка. Але не для посилення смаку, а, скажімо, для запобігання потемнінню картоплі під час приготування їжі. Проте коти божеволіють від нього – ймовірно, тому що він підсилює смак амінокислот в їхньому кормі.
Занадто смачно?
Виробники кормів досягли таких успіхів у своєму бізнесі, що зіткнулися з проблемою: їхньою продукцією перегодовують. Домашні тварини не можуть відмовитися від смачної їжі і гладшають. Переїдання у західному суспільстві властиво не тільки людям.
Як випливає з опитування ветеринарів на Лондонській виставці домашніх вихованців, близько 51% собак, 44% котів і 29% дрібних ссавців страждають від надмірної ваги або ожиріння.
За словами Даррена Логана, це відбувається не через склад промислових кормів, а тому, що власники тварин не можуть встояти перед благальними поглядами своїх улюбленців.
Втім, Логану можна поставити зустрічне запитання: а улюбленці чому так канючать? Чи не тому, що в складі кормів є інгредієнти, які змушують канючити?
“Ми робимо корм таким апетитним, щоб вони його весь з’їдали і отримували всі необхідні поживні речовини, – стверджує Логан. – І головна проблема тут у тому, що господарі їх перегодовують – адже тварина не може сама відкрити пакет із кормом”.
Крім ожиріння, є ще й проблема навколишнього середовища. У 2009 році новозеландські вчені підрахували, що вплив на планету утримання однієї собаки приблизно у два рази гірший, ніж володіння “паркетним” позашляховиком середніх розмірів.
Ось тут-то підсилювачі смаку і можуть допомогти. Велика частина кормів – це несмачна база, присмачена ароматними добавками. Якщо замінити основний компонент чимось екологічно безпечним, наприклад, комахами або соєю, то наших улюбленців легко буде ввести в оману і спокусити, застосувавши підсилювачі смаку.
Втім, котів не можна переводити на дієту без м’яса, їм вегетаріанство не підходить. Решта ж цілком обійдуться без м’ясного компонента, стверджують вчені і розробники кормів.
За словами Логана, його компанія недавно випустила на ринок свій бренд корму на основі комах.
Повернемося до питання про майже наркотичну прихильніст тварин до певного корму. Відповідь проста: склад кормів саме для цього й підбирається. А наші вихованці не можуть встояти.
Подивимося, що вони скажуть з приводу комах.
