Німб: звідки він походить і як потрапив у різні релігії та культури
Німб уперше з’являється в релігійному мистецтві стародавнього Ірану та його швидко підхоплюють різні культури, не в останню чергу завдяки Великому шовковому шляху. Як простий символ пов’язує Ісуса, Будду та Аполлона?
Християнство, буддизм, індуїзм, зороастризм та грецьку міфологію вважають вкрай несхожими релігіями. Однак простого погляду достатньо, щоб помітити символ, який об’єднує їх усіх – німб, пише ВВС.Україна
Ореол навколо голови святого символізує його славу й божественну сутність, а помітити його можна в мистецтві багатьох народів світу.
Німб може мати доволі різний вигляд: коло з променями (як у Статуї Свободи) або сяйво з язиками полум’я (як у монголів та персів). Однак найпоширеніший його образ – це золотистий диск.
Але звідки походить цей символ? Одне з припущень свідчить, що німб символізує царську корону. Він також може бути аурою, яку випромінює розум божества.
А може це просто прикраса? Є й досить кумедна думка, що німб походить від пластин, які вішали на статуї богів, щоб захистити їхні голови від пташиного посліду.
Пошуки німба в релігійному мистецтві приводять нас лише у 1 століття до н.е. Схоже, раніше його не було у жодній релігії. Однак лише за кілька століть він стає невіддільною частиною іконографії в усій Євразії.
Вочевидь, символ походить із дуже ранніх мистецьких традицій. Стародавні єгиптяни зображували свого бога Ра з колом, яке символізувало сонце, однак розташовано воно було не над головою божества, а за нею.
На деяких артефактах із міста Мохенджо-Даро в долині Інду, яке виникло близько 2600 року до нашої ери, є характерні зображення ореолу з променями.
Однак вони оточують фігури божеств цілком, а не лише їхні голови. Так само й у мистецтві Давньої Греції трапляються вінки зі світла. Вони оточують голови міфічних героїв, демонструючи їхню унікальну божественну силу.
Однак власне німб – це винахід пізнішого періоду і, мабуть, результат оригінальних релігійних ідей.
Перші зразки німбів датують 300-ми роками до нашої ери, їх можна побачити у мистецтві стародавнього Ірану. Сяйво навколо голови є рисою Мітри, божества світла у зороастрійській релігії.
Дослідники вважають, що ідея божественної слави, “Хварени”, у зороастризмі міцно пов’язана із сонячним сяйвом, тому німб символізував зв’язок Мітри з сонцем, так само як у Ра.
Швидкість, з якою німб запозичили різні культури, свідчить про його значущість в мистецтві іконографії. Вже у 100-х роках нашої ери, лише за кілька століть після його створення, німб можна було побачити й у туніському місті Ель-Джем, й у турецькій Самосаті, й у пакистанському Шахрі-Бахлолі.
А вже у 400-х роках нашої ери німб облаштовується у християнському мистецтві Рима та буддистських храмах Китаю. За кілька століть він стає універсальним релігійним символом всієї Євразії.
Але чому такі різні релігії й культури так швидко запозичують німб одна в одної? Подорож релігійного символу починається від місця його народження в Ірані як на захід, так і на схід у наймогутніших імперіях минулого.
У першому столітті нашої ери індо-скіфи (кочівники з Ірану) та кушани з Бактрії вдерлись у регіони на південному сході – сучасний Пакистан, Афганістан і північну Індію.
Обидві імперії, просочені давньою іранською культурою, принесли з собою монети із зображенням Мітри з німбом.
Юний та привабливий бог із головою, осяяною світлом, сподобався народам Гіндукушу. Сподобався так сильно, що вони почали зображувати Будду з ореолом Мітри. Одне з найраніших таких зображень містить Бімаранська шкатулка, датована кінцем І століття нашої ери.
Тим часом Мітра завойовував популярність й у Римській імперії, що наступала з Заходу, а мітраїзм став однією з найпоширеніших містичних релігій римлян.
Пізніше Мітра вплинув на зображення іншого римського божества – Нескореного сонця Sol Invictus.
Обидва боги поєднували витончену чоловічу статуру з божественною силою, сонячним сяйвом та владою. Їм поклонялися наймогутніші члени суспільства, зокрема й самі імператори.
Імператор Костянтин (правив у 306-337 роках н.е.) визнав символічну силу німбу й зухвало привласнив його. Німб з’явився на художніх зображеннях Костянтина та його наступників.
А з поширенням християнства в Римській імперії з німбом почали зображати й Ісуса. Золотий ореол став найвищим символом санкціонованого богом авторитету.
У християнську іконографію німб приходить у 300-ті роки нашої ери, більш ніж через два століття після появи у буддизмі.
І це стає ознакою перетворення християнства з релігії маргіналів в офіційну структуру влади на заході.
З того часу німб закріпився у християнському мистецтві, хоча й зазнав певних змін протягом століть. Так, Бога Отця іноді можна побачити з трикутним ореолом, Ісуса – з німбом у формі хреста, а живих святих – з квадратним німбом.
Буддизм, джайнізм та індуїзм мирно співіснували в Індії у першому тисячолітті нашої ери. Всі три релігії мали багато спільних ідей та художніх образів і зокрема німб.
Найдавніші скульптурні зображення німба в індійському релігійному мистецтві походять з двох великих центрів художнього виробництва – Гандхари (на кордоні Пакистану та Афганістану) і Матхури (південніше Делі).
Великий шлях ідей
У пізню античність та середньовіччя Гандхара опиняється в центрі перетину великих торгових шляхів, що тягнулися до Китаю на сході та Середземномор’я на заході.
Біля ключових місць на торгових магістралях з’являються буддистські монастирі, які виконували роль релігійних караван-сараїв.
Там купцям пропонували місце для відпочинку, молитви та оздоровлення. Ці монастирі стали плацдармами, з яких буддизм поширився суходолом до Китаю.
У 500-х роках нашої ери німб з’являється у мистецтві Кореї та Японії, що свідчить про прихід буддизму й у ці регіони.
Так само Азією поширюється й буддизм.
Ці торгові артерії, що зв’язували схід із заходом наприкінці античності й у Середні віки, називають “Шовковим шляхом”, тому що ним часто перевозили предмети розкоші. Але поряд з екзотичними товарами цим маршрутом також перевозили релігії, знання та іконопис.
Тому німб крім свого релігійного значення стає також символом динамічного обміну ідеями у далекому минулому.
Він розпочав своє життя як знак сонячного божества в зороастризмі, але поширився могутніми імперіями Євразії та торговими шляхами, що з’єднали краї відомого світу.
А у XXI столітті він залишається важливим нагадуванням про спільну культурну спадщину людства.
