АНОНС. Чому в закарпатському селі крали дівок
Столиця лозоплетіння і єдина в Україні ферма плямистих оленів. Саме такі асоціації у багатьох викликає закарпатське село Іза. Хоч населений пункт і не дуже великий, із населенням, згідно з останнім переписом, 5800 осіб, та про нього відомо далеко за межами області. Про Ізу існує навіть жарт: якщо народжується хлопчик, то буде або священником або поліцейським. Звісно, останнім часом ізяни працюють і в інших сферах, але свого часу саме такі професії обирали найчастіше. А чи відомо вам, що колись село знаходилося в іншому місці? А яке відношення до нього має дружина воєводи Хустського замку? А чому хлопці з Ізи крали дівчат? Не знаєте? Газета ЯСНО вам про все розповість!
Украв дівку – і заразу у Хуст, до попа
Іза – село дуже колоритне. Хоч бери пензлі і фарби, сідай біля дороги і малюй. Там біля більшості дворів цілі виставки плетених виробів, від яких просто не відірвати очей. Сюди часто їдуть екскурсійні тури і гості дивляться на всі ці рукотворні красоти, як на восьме диво світу. І справді, милуватись є чим. Але про це – згодом.
Село Іза розташоване між двома гірськими пасмами, на лівому березі річки Ріка, що впадає в Тису.
Територія села доволі рівнинна, тож і не дивно, що була заселена дуже давно. Свідченням цьому є два могильники культури карпатських курганів (І-III століття н.е.) – відомих предків літописних білих хорватів.
Перші письмові згадки про село відносяться до кінця XIV століття. У 1387 році Іза була подарована феодалу Драгомеру.
Як розповідає одна з легенд, назва села походить від прізвища першого поселенця Ізая. Це прізвище згодом було досить розповсюджене в селі. Є припущення, що назва села пішла від слов’янських слів «із», «ізя». Існує також легенда, що колись там, де тепер Іза, було поле. А село було на тому місці, де тепер Городилово (відноситься зараз до Хусті). Туди часто розливалася ріка, і люди переселилися на поле, що називалося Дубровки. Але річка заливала їх і там. І вони заснували село на новому місці, яке подарувала їм дружина хустського воєводи Ізабелла за те, що обороняли Хуст від турків. Село називали спершу Ізабеллиним, а потім коротко – Ізою. За подаровану землю ізяни відробляли тяжку панщину. В інших селах панщина була меншою, як у Ізі, тому ніхто не хотів віддавати свою доньку за ізянського хлопця. І юнаки змушені були собі красти дівчат. Хто украде – відразу до попа в Хуст, а той як уже обвінчає, то хіба їх смерть розлучить, бо в ті часи ніхто ні з ким не розлучася. Як би не склалося життя, якою б вередливою не була дружина, чи яким непутнім чоловік – терпіли одне одному до гробової дошки.
Як йдеться у народній оповідці, у Ізабелли були два вірні слуги, брати Ороси. На старість вона відпустила Оросів жити в Ізу та звільнила і їх потомків від панщини. Так у селі з’явилися нямеші – вільні від панщини. Вони жили за потічком, що тече через Ізу. Поводились вони гордо, наче великі пани. Через це потічок назвали Пановцем.
У ХVІ-XVIII століттях ізяни в основному займалися хліборобством: сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо і овес, тримали в господарстві худобу, рибалили та полювали. Тоді ще в Тисі і Ріці було багато риби, в навколишніх лісах – диких свиней, сарн, оленів та інших звірів. Зараз, на жаль, усе це нещадно винищено.
Ізяни завжди були волелюбними і завжди впліталися в якусь боротьбу, наприклад, брали участь у народних повстаннях, зокрема в селянській війні 1514 року, воювали у загонах Пинті, що у 1703 році штурмував Хустський замок; були учасниками угорської визвольної війни в 1703-1711 роках.
У XIX столітті Іза стала одним з найбільших сіл в Хустському окрузі • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост
