Довжанська гамора
Є дуже багато історій, пов’язаних із Гаморою.
А одна з найдавніших, яка збереглася у моїй пам’яті – історія про те, як ми ще у шкільні роки ходили санкатися на Гамору. Це був екстрим, драйв, це було щось неймовірне. Бо такий крутий спуск дозволяв набрати шалену, як нам тоді здавалося, швидкість і пролетіти досить таки немалу відстань. Від Нємца аж до «Супутника» – до старого магазину «Супутник», де тепер магазин Боднаря. Додавала гостроти відчуттям і небезпека, адже внизу крутий поворот – треба було в нього вписатися. Та і машина могла виїхати назустріч. Одного разу хтось із нас таки залетів під лісовоза на санках. Слава Богу, все обійшлося тільки шоком для усіх учасників пригоди. Особливо був шокованим і переляканим водій. Та нікого із дітей зловити йому не вдалося. Інакше би прізвище героя лишилося в історії.
Треба сказати, заради справедливості, що санки не завжди були у нас під руками. Дуже часто ми каталися на учнівських портфелях і через це запізнювалися на уроки. Але це вже зовсім інша історія.
Тоді, у ті далекі часи, у сімдесяті роки минулого століття, ми не замислювалися над тим, а що таке Гамора? Чому оця крута гірка, на яку і пішки важко вийти, називається саме так? Тоді я нічого про це не знав. А вже значно пізніше дізнався, що Гамора є і в Лисичеві. Ще пізніше назбирав із різних джерел трохи інформації про Гамору і поділюся нею з вами.
Металургійний завод «Гамора» був заснований і працював у Довгому з ХVІІІ століття. На виробах цього підприємства зберігся логотип «Dolha». Підприємство поділялось на два виробництва, одне з яких було у Лисичеві. Довжанська “Гамора” розташовувалася ліворуч, якщо йти з центру села, від місця наших зимових дитячих розваг на березі річки Регуляція, що впадає в Боржаву.
Завод у Довгому був заснований у 1850 році графом Телекі. Згодом граф віддав Довжансько-Лисичівський залізоробний завод в оренду підприємцю Едмунду Пріградні (угор. Prihradny Ödön), що займався цим виробництвом до 1899 року. Після цього і аж до 1913 року підприємство орендував будапештський підприємець Дюла Сайбель (угор. Szájbely Gyula). У 1854 році при залізоробному заводі була запущена в експлуатацію доменна піч висотою 28 футів, розрахована на 14 тисяч центнерів металу. В 1896 році на заводі було виплавлено 12319 центнерів чавуну на суму 76482 форинтів. Залізну руду для заводу добували в Довгому, Білках, Лисичеві, Великому Раківці та в Хусті.
Зауважимо, що відходи від виробництва металу, а точніше від переплавлення руди у нас називалися троскою. Троска – це таке собі поколоте блискуче каміння чорного кольору, дуже схоже на слюду. Оці відходи наші люди використовували як гідроізоляційний матеріал. При будівництві хат фундамент засипали саме троскою. У нас вдома під підлогою була і частково залишилася троска. Вона, на відміну від глини, не підтягувала вологи і дошки не гнили. А наш будинок був збудований у 1961-му році. Тобто, ще у шістдесяті роки троски у селі було багато.
Продукція підприємства — чавунні плити, грубки, дрібний сільськогосподарський інвентар були досить високої якості, бо продавалася не тільки на внутрішньому ринку, але й експортувалася за кордон — до Сербії, Румунії, Угорщини. Кажуть, що у одному з музеїв Канади є грубка з логотипом Довгого.
Про об’єм виробництва Австро-Угорського періоду відомостей не збереглося, однак певну уяву про популярність продукції заводу, зокрема грубок та кухонних плит дає перша сторінка каталогу виробів за 1907 рік. До прикладу, всі безготівкові оплати за поставлену продукцію здійснювались через єдиний банк — «Escompte & Wechselbank» в Будапешті. У другій половині XIX століття на заводі було зайнято 156, а в 1900 році — вже 300 робітників.
Складні технології виробництва на залізоробному заводі потребували кваліфікованих працівників. Щоб вирішити цю проблему для обслуговування заводу були запрошені німецькі фахівці з гірничої справи та металообробки. Їм надавались різні преференції, зокрема безкоштовне житло і земля. Більшість працівників залишилась жити в Довгому навіть після закриття заводу. Всі вони асимілювалися, але пам’ять про них збереглася у назві вулиці Швабська, на якій вони, переважно, проживали.
Під час Першої світової війни і до 1918 року виробництво було закрите. Після приєднання Закарпаття до Чехословаччини, завод передається товариству «Dovžansko-Lisičevské železárny a lopatárny Josef Melchner a dr. Oldrich Bukovansky». Завод у Довгому був модернізований та почав випускати вироби побутового та промислового литва з чавуну: кухонні плити, посуд, ванни, ємності для прання, литі частини для плугів, шестерні, каналізаційні люки тощо. Проте через економічні труднощі вже у 1927 році підприємство було закрите.
Про Лисичівський завод є відомості, що він збудований на місці паперової фабрики. Цілком імовірно, що на місці нашого заводу також раніше була паперова фабрика. Бо існує документ, у якому австрійський імператор вимагає від свого «завгоспа» постачати до двору папір Довжанської фабрики, оскільки він найкращий. Папір у нас виробляли із конопель. Колопні, як казали у нас, вирощували на спеціально очищеній від лісу горі. Ця гора і донині називається Чищеник. А от де знаходилася сама фабрика – невідомо.
Якщо ми припустимо, що паперова фабрика у Довгому була на тому ж місці, що і залізоробний завод, а це цілком логічно, бо виробництво мусіло бути біля води, то можемо дійти до ще одного цікавого висновку, який стосується походження самої назви Гамора. Вважається, що назва «Гамора» походить від німецького Hammer — «молот». Так записано і у Вікіпедії. Але є і німецьке прізвище Хаммер, яке у нас трансформувалося у Гамор. Чому б не повірити в те, що засновником паперових фабрик у Боржавській долині та їх власником був такий собі Хаммер-Гамор. Люди працювали у Гамора, купували вироби у Гамора, йшли до Гамора. Людина померла чи продала свій бізнес, а назва лишилася. По аналогії із ближчих до нас часів можу навести приклад: магазин у Пацкана. Хоча там давно інші власники, хоча ніхто з молодшого покоління не скаже хто такий Пацкан, але заходять у магазин, а тепер уже і в майстерню до Пацкана. Де купив? – У Пацкана. Де ремонтують побутову техніку? – У Пацкана. Куди йдемо на пиво? – На Гамору. Де сь упав та розбив коліно? – Пак на Гаморі!
До речі, торгова марка Hammer відома у всьому світі. Але ми скромно не будемо стверджувати, що вона має відношення до Довгого. Тим не менше, моя версія походження назви Гамора видається мені більш реальною ніж та, що подається у Вікіпедії. Бо якщо у Лисичеві молот ще і можна за вуха притягнути до трактування назви Гамора – величезний клепач там є, то у Довгому не було кузні, а відповідно і великого молота. У Довгому плавили чавун та виливали вироби з нього.
PS. Більше інформації про наше село та наш край, про історію України ви можете почерпнути із книг у нашій Публічній бібліотеці, що знаходиться у будинку культури на другому поверсі. Заходьте, тут вам завжди раді.
