“У тебе є 3 тижні зібрати 5 млн євро” — литовський журналіст про те, як знайшов гроші на “Байрактар” для України
Литовський журналіст Андрюс Тапінас за три дні зібрав кошти на “Байрактар” для України. Цю волонтерську ідею він реалізував за підтримки Міністерства оборони Литви. Зрештою Туреччина подарувала цей Bayraktar, а всі кошти пішли на іншу зброю та боєприпаси для ЗСУ. Суспільне поговорило з Андрюсом про те, як працює військовий фандрейзинг в Литві, чи вичерпають литовці ресурси на допомогу Україні та чи відчуває Литва загрозу з боку Росії.
Як виникла ідея збирати кошти на “Байрактар”?
Телекомпанія Laisves TV, на якій я працюю, намагається допомагати Україні різними способами. На початку війни ми вийшли на чотириденний протест біля російського посольства. Потім збірали гроші на два дрони-розвідники. За 16 годин — 330 тисяч євро. Після цього спробували за допомогою всіх литовців зібрати на щось ще крутіше. Звичайно, першим на думку спав “Байрактар”. Це серйозна зброя, ми самі не змогли б її купувати, тому пішли до Міністерства оборони Литви й тоді вже вони домовлялися із турецькою стороною, щоб ті дали дозвіл на покупку, пише Суспільне
“Мене питають: “Яким був ваш план?”. Я кажу: “Ну, я написав на “Фейсбуці”, та і все, і зробили ще декілька включень на нашому “Ютубі””.
Як ваш міністр оборони відреагував на цю пропозицію?
Знаєте, ми маленька країна, тісно спілкуємося один з одним, так що у нас немає проблем зателефонувати міністру. Крім того, вони знають мене, наше телебачення, знають, що під час пандемії ми зібрали два з половиною мільйони євро для допомоги нашим медикам. Вони знають, що у мене майже 250 тисяч підписників тільки на Фейсбуці. Розуміють, що ми можемо робити серйозні справи.
“Я отримую багато повідомлень у “Твіттері”, де німці, французи кажуть: “Нам соромно за наш уряд, ми хочемо до вас приєднатися. Скажіть, куди переказати гроші?”
Думаю, може, спочатку вони все ж таки не вірили, але вирішили дати нам спробувати. Міністр сказав: “Зелене світло ми запалили. Андрюсе, у тебе є 3 тижні зібрати 5 мільйонів євро на “Байрактар”.
А зібрали ви за три дні?
Так, за три з половиною дні. І не 5 мільйонів, а 5 мільйонів і 950 тисяч. Я не міг уявити, що можна так швидко та ефективно зібрати досить серйозну суму грошей.
Яка була географія пожертв?
На початку це були тільки литовці. Мене багато хто питає: “Яким був ваш план?”. Я кажу: “Ну, я написав на “Фейсбуці”, та і все, і зробили ще декілька включень на нашому “Ютубі””. Це, звичайно, трошки з гумором. Географія була чисто литовська, поки ми не підключилися на “Твіттер”. Тоді пішли гроші й з інших країн Балтії, з Польщі, Норвегії, Великої Британії. Я дав багато інтерв’ю у той тиждень: і для австралійських ранкових новин, і для канадських вечірніх. Після кожного інтерв’ю ми бачили, що в наші акаунти починають іти гроші саме з цих країн. Але я б сказав так, що, напевно, 5-7% грошей прийшли з-за кордону, а все інше — це Литва.
Це правда, що колишня президентка Литви Даля Грибаускайте приєдналася до пожертвувань на “Байрактар”?
Так. Вона була у відрядженні. І як тільки зійшла з трапу літака в Литві, дізналася про нашу акцію, перше, що зробила — переказала кошти. Також гроші ми отримали від прем’єр-міністерки Інґріди Шимоніте, і від нашої міністерки інновацій Аушріне Армонайте, яка святкувала день народження і попросила, щоб всі подарунки пішли на “Байрактар”. А взагалі наша прем’єр-міністерка дуже допомогла нам. Вона була на обох прямих включеннях на наш фандрейзинг, я з нею говорив десь 10 хвилин і за цей час ми зібрали 30-40 тисяч євро.
Туреччина зрештою вирішила подарувати “Байрактар”. Ви на зібрані гроші купили боєприпаси й гармати проти ворожих дронів?
Так, Туреччина зробила великий подарунок. Ми цього не очікували, тож у нас з’явився новий головний біль — що тепер робити? Півтора мільйона ми переказали на рахунок нашого Міністерства оборони. Вони саме сьогодні підписали договір з іншою турецькою компанією для покупки зброї для “Байрактара”. Це будуть ракети — б’ють до 8 кілометрів, радіус ураження — до 3 метрів. Вони чудово збивають танки та інші ворожі машини. Не можу сказати, скільки ракет купили, це військова таємниця, але можу натякнути, що турки ще додали дещо до цього контракту.
У мене залишилося 4 мільйони 400 тисяч євро. Ми купили ще 4 дрони-розвідники. Також, після прохання вашого головнокомандувача, ми купили 110 антидронних гармат, які розподілять між 35 підрозділами. Ціна цього контракту — півтора мільйона. Це важливо, тому що рашисти піднімають все, що літає, та зараз у 35 підрозділах будуть відмінні антидронові гармати, до речі, литовського виробництва. Вони б’ють до 3 чи 4 кілометрів, як ми кажемо, — виколюють очі рашистським дронам. 110 штук — це серйозна допомога. Перші 10 прибудуть в Україну вже наступного тижня. А інші будемо поставляти блоками по 10-20, бо ця компанія зараз уже працює в поті чола. Вони повинні доставити весь вантаж за 3 місяці, так що сподіваюся, будуть постачання по 10-20 штук в окремі райони.
Та й у нас ще залишаються гроші. Ми зараз говоримо з вашим Міністерством оборони, з нашим посольством в Києві, та шукаємо, що можна купити, щоб було найбільш ефективне і швидко можна поставити на передову.
Чи сказав вам хтось “дякую” з української сторони, окрім користувачів у “Фейсбуці”?
Звичайно, ми ж працюємо з вашими командувачами. Але щодо “дякую” — знаєте, скажете це потім, коли виграєте війну. Будемо відверті: ми допомагаємо як можемо, але все ж таки допомога від литовців — це крапля в цьому океані, який ви потребуєте. Але це піднімає бойовий дух ваших хлопців і дівчат, коли вони бачать, що ось теж є народ, який намагається їм допомогти. Зараз ми думаємо і про медичну допомогу. Робота кипить, “дякую” почекає.
Ви налаштовані і далі збирати гроші на якісь конкретні цілі для України. Чи немає побоювань, що на четвертому місяці війни це буде непросто? Можливо, литовці вже вичерпали зокрема й ресурси для допомоги.
Найголовніше питання, яке я отримую щоразу, коли пишу на “Фейсбуці” або на “Твіттері” про те, що ми купили: “А як переказувати гроші?”. Я кажу, що нам зараз вони не потрібні, ми не робимо фандрейзинг. Коли будемо робити — обов’язково скажемо. І це, я сподіваюся, будуть значно більші суми, ніж на один “Байрактар”. Але це в принципі залежить від державних діячів. Чи зможуть вони домовитися так, як вони домовились з турками.
Я впевнений, ми знайдемо, що купувати. У мене є ідеї, поки не хочу розповідати про них, але думаю, що якби ми такі покупки змогли б зробити, то до них приєдналися б не тільки литовці, але й латиші, естонці, поляки, чехи, американці, німці. Я отримую багато повідомлень у “Твіттері”, де німці, французи кажуть: “Нам соромно за наш уряд, ми хочемо до вас приєднатися. Скажіть, куди переказати гроші?”. Ось це найголовніше питання зараз.
Не знаю, бачили ви чи ні, місяць чи два тому Україна запустила кампанію “Купи мені винищувач”. Чи можна зібрати гроші на винищувач для України?
Один винищувач — це не для нас. Якщо збиратимемо, то на ескадрилью. Але, знову ж таки, до всіх винищувачів, танків чи будь-чого іншого треба згода не лише держави, яка може продати, але й дозвіл США. Це важко зробити, але всі ми розуміємо ситуацію. Поки всі ці ідеї щодо винищувачів, танків, ескадрилей — лише фантазії. Але, зрештою, і “Байрактар” теж був фантазією ще місяць тому.
Ваша ініціатива — волонтерська. Волонтери зараз відіграють велику роль в Україні. Це нормальна ситуація, коли настільки велика частка відповідальності лежить не на державах, а на волонтерах?
Я можу говорити лише про свою державу. У мене немає претензій до неї. Литва була однією з перших країн, які постачали зброю для України. Уже поставили на понад 100 мільйонів євро, і навіть більше. Наші дипломати також працюють і в Брюсселі, і в Страсбурзі. Вони просувають альтернативну точку зору тим думкам, що лунають з Італії, Франції чи Німеччини.
Волонтерство в Литві дуже поширене. Наш найбільший фонд — “Blue and Yellow” — працює з Україною з 2014 року. Він зібрав близько 30 мільйонів євро на допомогу Україні. Так що у нас таких проблем немає. Напевно, у Польщі теж немає, у країнах Балтії також. Проблеми починаються десь у Західній Європі, де люди хочуть допомагати, а держава каже: “Знаєте, може, не треба?” Іспанці хочуть передати танки “Леопард” для України, а Німеччина блокує цей процес.
Як думаєте, чому Західна Європа часом робить вигляд, що це не їхня війна?
Ми робили журналістські розслідування, скільки грошей Путін і Кремль інвестували в Західну Європу. Це шалені гроші. У всякі фонди, асоціації. Вони купували політиків, партії, бізнеси. Тож не будьмо наївними —це, звичайно, має вплив.
Друга причина — економічна. Уже виборці в Німеччині, Італії починають говорити: навіщо це нам, ця війна? У нас зараз пальне коштуватиме по 2,5 євро. У Литві всі кажуть, що неважливо скільки воно коштуватиме — маємо допомогти Україні виграти цю війну. Але Італія, скажімо, далеко, і політики там відчувають цю думку.
Ми розуміємо, що наш спокій купується болем та кров’ю України. І тому Литва стоїть на передовій з вами”
По-третє, сили старої Європи — маю на увазі Німеччину, Францію — можуть навіть боятися перемоги України. Бо це означатиме, що може змінитися баланс сил у Європі та Євросоюзі, якщо у лідери вийдуть такі країни з нової Європи, як Польща, Чехія, країни Балтії. Великобританія, звичайно, зараз не член Євросоюзу, але важливий партнер. Можливо, Німеччина та Франція не хочуть віддавати позиції в Євросоюзі. Може, вони не вірять у перемогу України — так, як ніхто, в принципі, не вірив на самому початку. Ось вам чотири варіанти, чому вони не усвідомлюють, що важке озброєння потрібне Україні не через пів року, а зараз.
Чи відчуває Литва загрозу з боку Росії?
Ми відчуваємо цю загрозу відтоді, коли стали незалежними. Може, був короткий період під час правління в РФ Бориса Єльцина, коли ми могли повірити в таке диво, як демократична Росія та хороше сусідство. Але загалом, думаю, ми завжди знали, що Росія хоче реваншу. Вона втратила балтійські країни, коли розвалився Радянський Союз, і хоче їх назад. І я тільки можу порадіти, що ми встигли скористатися коротким проміжком часу і стати членами НАТО та Євросоюзу. Якби не стали, впевнений, на нас чекала б така сама доля, що й Україну, тільки ще гірша і швидша. А зараз ми розуміємо загрозу, ми спокійні, ми готові — як народ, так і наші війська.
Ми впевнені, що НАТО, і Сполучені Штати, і Німеччина, і Велика Британія прийшли б нам на допомогу, якби Росія спробувала відкрити новий фронт на всі три балтійські країни. Думаю, це була б швидка, болюча, нищівна війна для Росії — якби вони зіткнулися зі справжньою міццю натівських сил і сил України одночасно.
Я не вірю, що Росія зможе перемогти Україну та потім ще повернутися по наші країни. Ми розуміємо, що наш спокій купується болем та кров’ю України. І тому Литва стоїть на передовій з вами. І ми не втомимося. І якщо не держава, а я впевнений, що і держава також, то люди будуть купувати, що треба і скільки буде потрібно.
Чи є шанс, що щось зміниться в Європейському союзі, і до цього дуже надійного фронту балтійських країн і країн нової Європи, як ви це називаєте, ще приєднається і стара Європа?
Дуже хотілося б. Але нам треба розуміти, що Євросоюз — це 27 країн, 27 інтересів. Інтереси Угорщини взагалі не збігаються з інтересами Євросоюзу. Інтереси Португалії чи Іспанії, від яких Україна за тисячі кілометрів, не збігаються з інтересами Чехії чи Литви. Я, звичайно, оптиміст. Але буду реалістом і скажу, що треба тиснути дипломатичними засобами на Західну Європу, щоб вона все ж таки зрозуміла, що дружбі з Путіним настав кінець. Про це треба забути. Про мир на цьому континенті, якщо він буде ціною здачі українських територій Росії, можна забути. З цим не змиряться ні Україна, ні її найвірніші друзі, що 20% території України можуть бути ціною миру на європейському континенті. Я знаю, що є країни, які думають, що так, це хороша ціна. Ні, це угода з дияволом. Я впевнений, якщо Україна не піде на це — а вона не піде на це, — то і ваші вірні друзі теж ніколи на це не підуть і стоятимуть з вами разом.
