Закарпатці використовують «чарівну квітку щастя» для збереження врожаю картоплі та яблук
ЦВІТ ПАПОРОТІ
У Довгому папороть цвіте раз у році і тільки в одному місці. Закохані хлопці ходили за неймовірною квіткою в урочище Гутища у ніч на Великдень. Саме цієї ночі там чути як з-під землі б’ють дзвони старої церкви, спаленої разом із першим поселенням наших предків татарами.
Але наших людей у давні часи цікавив не так цвіт, не так квітка, як сама папороть. Адже без папороті прожити рік було неможливо – вона використовувалася у домашньому господарстві дуже активно та мала багатоцільове призначення.
Оце я написав «у давні часи», потім перечитав і здивувався. Не такі то і давні ті часи! І я, і покоління молодше за мене добре пам’ятаємо, як щоосені ходили на папороть – жали серпом, зв’язували у великі оберемки і несли-тягли додому. Треба було бути шіковним, щоб устигнути заготовити папороть неподалік від дому – під дубником, під ґистинями-каштанами, на Райдовому, у Тросній… Бо тягнути величезні оберемки папороті з Батьової Ями було далекувато.
У кожного порядного ґазди папороті мало бути дуже багато. Найперше папороть використовувалася для збереження врожаю картоплі та яблук до наступної весни. Для цього посеред городу робили «копицю». Звичайна копиця робилася із сіна – її всі бачили та можуть побачити тепер. А от копиця для збереження урожаю… У кінці жовтня на городі викопувалася кругла неглибока, на 30-35 см., великого діаметру – до трьох метрів яма. Дно ями застилалося товстим шаром папороті, на папороть висипалася картопля. Окремий сегмент відділявся дошками і туди висипалися яблука. Центр цієї копиці мав бути вищим за краї. Потім усе закривалося папороттю таким чином, щоб стебла лягали до центру. Тоді складеним у копицю продуктам не загрожувала дощова вода чи сніг. Зверху споруда накривалася кукурудзяним бадиллям – зі сторони все справді нагадувало копицю. Картопля і яблука зберігалися дуже чудово до наступного березня-квітня. На Великдень люди мали повно свіжих яблук, а картопля висаджувалася у ґрунт і доїдалася до середини літа.
Ще папороть використовували для підстилки свиням на поміст – щоб худобі спалося у теплому і сухому. Але найцікавішим було майже ритуальне використання папороті перед Різдвом. У цей період масово різали свині. А обпалювали свиню саме з допомогою цієї чудової рослини. Завалене пацятко клали на купу папороті, обкладали папороттю зверху і підпалювали. Бо ж на бензинових, ні газових паяльних ламп не було. Коли шерсть добре обгорала з одного боку – свиню перевертали на інший і дійство повторювалося.
У нашій родині постійним гентешом був стрий Мигаль. Малі дітваки крутилися довкола нього саме тоді, коли він уже обпалював свиню. Бо при такій процедурі хвіст і вуха не просто обпалювалися – підсмажувалися. Стрий вміло відрізав ці частини тушки і щедро роздавав дітям. Ми швиденько мили снігом подаровані шматки і жадібно гризли. Правда, довкола ротів у нас завжди після цього було чорно.
Траплялися і такі кумедні випадки, які потім село обговорювало кілька днів. Бо якщо стрий різав за день уже не першу свиню, то вона раптом устати із полум’я, як той Фенікс, і побігти по двору чи, навіть, по вулиці. Таке траплялося на моїй пам’яті всього два чи три рази. Тоді мама сварилася на стрия і казала, що він «залляв очі і недорізав бідну худобину». Ми чудувалися із цих маминих слів, бо самі бачили, що очі улюбленого стрия не були залляті нічим. Він весело дивився на нас і підморгував. На мамині слова не реагував.
Отака моя історія про папороть. А якщо хтось для коханої таки захоче принести квітку папороті – доведеться чекати до наступного року.