Як мукачівські волонтери професійне свято відзначали
Учасники легендарного волонтерського хабу “Венеція” Мукачево у широкому “родинному” колі друзів і колег відсвяткували своє професійне свято. Без протокольних світлин. Щиро і по-домашньому.
Декілька днів тому, напередодні Міжнародного дня волонтерів, на сайті Президента України увесь світ мав нагоду побачив світлини нашого земляка Сергія Гудака, що були зроблені ним саме в Мукачеві, у місцевому волонтерському хабі “Венеція”, який вже з перших днів рашиської агресії проти України для тисяч і тисяч наших співвітчизників став справжнім ПУНКТОМ НЕЗЛАМНОСТІ.
Це тільки зараз, на десятому місяці героїчного протистояння Українського народу кровожерливому оркостану, до нас поступово приходить усвідомлення того, яких надлюдських зусиль коштувало злагодженій команді мукачівських волонтерів нагодувати та обігріти тисячі українців, які в одну мить опинилися просто неба – без будь-яких засобів до існування, без притулку, зрештою, без зайвого комплекту свіжої білизни…
Особисто я не маю жодного сумніву, що після нашої Перемоги над ворогом, ми неодмінно напишемо Книгу Вдячності, присвячену мукачівським волонтерам – людям, які у буквальному сенсі цього слово свідомо жертвували власним бізнесом… та що там бізнесом – інтересами власних родин, аби тільки допомогти тисячам і тисячам тим, хто опинився у вкрай сутужних життєвих обставинах, або тим, хто зі зброєю у руках на просто в ці хвилини відстоює право України бути суверенною незалежною Державою.
Книгу Вдячності мукачівським Волонтерам варто написати тільки тому, аби і самі мешканці нашого міста, а згодом і їхні нащадки, мали чудову нагоду усвідомити який неоціненний внесок зробили їхні земляки у Перемогу над ворогом. І за кожним з таких трудових звитяжних подвигів стоять конкретні люди – корінні мукачівці, або люди, які волею долі, опинилися у нашому місті і сьогодні левову долю свого часу життя присвячують жертовному волонтерському руху, або іноземці, які продовжують радо ділитися з нами навіть не тоннами гуманітарного вантажу – вони радше прагнуть розділити з нами, українцями, весь смуток непоправних втрат і радість від перших, але таких важливих тактичних перемог наших ЗСУ над ворогом.
Напевно, у цієї майбутній Книзі Вдячності кожному волонтеру буде присвячено окрему главу. Хоча про кожного з них можна писати окремі книги – справжні бестселери, які просто не можливо буде читати без сліз і відчуття безмежної вдячності.
А це і волонтер Макс Адаменко, котрий разом із своєю командою однодумців спромоглися виготовити сотні перископів для ЗСУ.
А це і волонтерка Зоя Туряниця, яка разом із своєю командою однодумців спромоглися виготовити сотні квадратних метрів маскувальної сітки.
А це і волонтер Олександр Андядоші, котрий разом із своєю командою однодумців впродовж перших трьох місяців війни щодоби готували гарячі обіди для півтори тисячі людей, що отримали статут вимушено переселененої особи.
А це і волонтерка Катерина Легерда, котра разом із своєю командою однодумців спромоглися фактично з нуля налагодити логістику задля забезпечення повноцінної роботи та життєдіяльності як самих волонтерів, так і тих заради кого вони працювали. У режимі 24/7. Фактично – з “коліс”. І майже без перериву на бодай короткий перепочинок…
А це і волонтерка Світлана Дворниченко, котра разом із своєю командою однодумців надали просто неоцінену допомогу у лікуванні за кордоном українським діткам з числа переселенців, які мали надзвичайно важкі хвороби і, на жаль, мізерний шанс на порятунок…
А ще можна сказати безліч добрих слів і на адресу інших мукачівських волонетерів – Оксани Ковач і Вероники Титор, Вікторії Ференці і Маріанни Печора, Тетяни Шипот і Violett Obryvko, Світлани Томінець і Yevhenii Vladymyr, Fandok Vmanjela і Марселіни Келемен, Ціпф Жені і Вікторії Степанової, Власти Рейпаші і Крістіни Качур-Плескун, Люди Балог і Каролини Бровді, Анни Дем’ян і Violetta Steblak, Світлани Полянчук і Александри Климової, Олесі Габовди і Марини Глушакової, Яни Матьоли і Сергія Русина… Всі вони і багато багато інших -це золотий фонд нашого міста, незламні люди незламної країни…
А вчора, всі ці світлі, безмежно світлі, люди мали унікальну нагоду чи не вперше за багато місяців зібратися разом за одним столом аби хвилиною мовчання вшанувати пам’ять своїх колег – волонтерів і, звичайно, тих, заради кого вони весь цей час працювали і продовжують працювати і вдень, і вночі – наших доблесних воїнів ЗСУ та представників інших силових структур.
А ще того вечора мали нагоду почути на свою адресу слова щирої та безмежної вдячності як від своїх колег, так і представників місцевої влади. Приємно, що ратна сумлінна праця мукачівських волонтерів не залишилася поза увагою голови Закарпатської ОДА Віктора Микити, голови Мукачівської районної державної адміністрації — начальника Мукачівської районної військової адміністрації Едгара Токаря, депутата Мукачівської міської ради Романа Кушніра, члена виконкому Мукачівської міської ради Еріки Качур, голів громадських організацій нашого міста тощо…
На жаль, серед тих, хто прийшов особисто привітати мукачівських волонтерів з їхнім святом не було ані мера міста, ані його заступників. Прикрий, якщо не сказати ганебний факт, котрий, як на мене, не піддається ані будь-яким поясненням, ані будь-яким виправдовуванням.
Але, справедливості заради слід визнати, що навіть за відсутності VIP-персон міста, “гостина” мукачівських волонтерів видалася напрочуд щирою, душевною, розкутою.
Без пресловутого “протоколу”.
Без позувань на камеру із черговими, але такими не щирими посмішками…
Весь цей напомаджений “глянець” тут цього вечора був абсолютно недоречним і неприроднім. Адже зрештою хоча б вже тому, що це був не якийсь там черговий “офіційний захід”. Це було справжнє свято незламних Людей незламної Країни…
Володимир Горішняк, адміністратор групи “МукачевоSOS”
