Батько загинув на фронті, а син втратив ногу. Історія закарпатської родини
Мукачівець Сергій Бідзіля загинув на фронті, його старший син Андрій на війні втратив ногу, а після реабілітації знову хоче повернутися на передову до побратимів. Обоє військові — учасники АТО.
За словами дружина загиблого військового Сергія Бідзілі, познайомилися з чоловіком у Молдові, звідки вона родом. Там одружилися, народили старшого сина, а тоді переїхали жити до Мукачева, пише Суспільне.
“Познайомилися ми в селі на батьківщині. Він прийшов у гості до моїх сусідів. Так ми і вирішили створити сім’ю. Різне було в житті, негаразди, зять з тещею не могли знайти спільну мову, тому він вирішив сюди переїхати жити. Тут ми і лишилися”, — розповіла дружина загиблого Сюзанна.
Фото: Мукачівська міська рада
Сюзанна каже: чоловік до лав Збройних Сил України долучився у 2015 році. “Він не служив. У 2015 році його мобілізували. Він пішов на навчання в Київ, а звідти перейшов служити у 93 бригаду. Потім чоловік брав участь в АТО. Вернувся через півроку й казав, що все добре. Трохи побув вдома, залишив 93 бригаду. Та таке було: сюди-туди, роботи на той час не було, тому він сказав що вертається в армію, але в Мукачівську бригаду. Так у 2016 році пішов у Мукачівську бригаду й дотепер служив”, — каже жінка.
Фото: Мукачівська міська рада
Сергій Бідзіля захищав Україну з першого дня повномасштабного вторгнення. “Він сказав, що йдуть на полігон у Дніпропетровськ. Я питала, чому вони їдуть у Дніпропетровськ, якщо завжди навчання були в Ужгороді та в Рівненській області. Він сказав, що вони їдуть туди і все. Туди поїхали, а 24 вже почалося повномасштабне вторгнення, тоді він сказав, що вони в Дніпропетровську, що вже доїхали і все добре. Потім він казав, що їх перекинули в Донецьку область десь. Тоді зв’язку не було нормально, а коли дзвонив, то казав, щоб я не хвилювалася, що все добре”, — розповіла дружина загиблого.
“Тато пішов туди, тому що хто, як не він. Це ж його дім. Якщо він не піде туди, то вони прийдуть сюди, тому краще захищати там, ніж дозволити їм прийти сюди”, — каже молодший син Сергія Бідзілі.
Фото: Мукачівська міська рада
Мукачівець Сергій Бідзіля загинув 17 березня 2022 року у Запоріжжі під час виконання бойового завдання. Був молодшим сержантом, головним сержантом-командиром ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Йому було 44 роки. Про смерть Сергія Сюзанні розповів їхній старший син Андрій, котрий захищав Україну від російських військових.
“Мені ніхто не подзвонив, лиш мій старший син. Він був там недалеко, в іншому батальйоні. Він зателефонував і сказав, що з татом сталася біда. Їх розділяли, спочатку вони були в зенітній бригаді, батальйоні, чи як у них називається. А потім їх (чоловіка і сина) розділили. Коли сталася біда з чоловіком, то син був далі від того міста”, — ділиться дружина загиблого.
Фото: Мукачівська міська рада
Наразі син Сюзанни Андрій на реабілітації у Львівській області. На фронті він отримав поранення, через яке йому ампутували ногу. “Щось сталося, що я відчула щось. Я зателефонувала, а він не відповідає. Телефоную, ніхто не відповідає. Напевно, вже набридло хлопцям, що я телефоную, тому один відповів мені й каже, що Андрій на завданні, все добре, почав так здалеку говорити, бо я була в паніці, що не могла з сином поговорити. Потім дзвонить командир, як він представився, я вже не пам’ятаю, і каже, що сталася біда, що Андрій поранений, що першу допомогу надали і повезли далі. Але він так хоче повертатися до своїх хлопців. Каже: “Мамо, то наша земля, то моя Батьківщина. Мої хлопці там, а я що тут буду сидіти, то не біда, що в мене однієї ноги нема, то все добре, тяжко тим хлопцям, що без руки лишаться, а мені ще пощастило”, —каже мама хлопця.
Сюзанна каже: хоче, аби війна закінчилася, щоб люди не мали горя. “Нехай Бог дасть, щоб прийшов мир в нашу країну, щоб ніхто більше не страждав, щоб не знали горя”, — розповідає жінка.