«Після штурму ми чули, як кричать поранені росіяни, котрих ніхто не забирав.…», – Андрій, боєць штурмового підрозділу
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада продовжує знайомити українців із неймовірними захисниками.
Сьогодні свою «Історію з фронту» розповідає боєць штурмового підрозділу Андрій.
– Наше відділення завжди йде першим на штурми. Так було при звільненні Херсонщини, так є й зараз на Запоріжжі. На жаль, штурми неможливі без втрат – поранених і загиблих. На Херсонщині ми втратили дуже хорошого командира відділення – Івана Пайду з Ужгорода. Дуже толковий, розумний був боєць, справжній командир. У нашому відділенні тоді за один бій загинуло троє бійців і троє отримали поранення (в тому числі я). Там був ближній бій, у хід ішли навіть гранати. А потім по нас вдарили з міномета. Я почув свист, глянув угору й побачив, як прямо на мене летить міна. Це наче при грі у футбол, коли м’яч летить прямо на тебе і ти можеш його прийняти. Все тривало секунду, але я бачив картинку наче у вповільненій зйомці.
Міна впала прямо біля мене і не вибухнула, але я отримав поранення від викиду кінетичної енергії. Видно, в той момент щастя було на моєму боці, хтось дивився на мене згори…
При звільненні населених пунктів на Запоріжжі наше відділення теж завжди першим іде на штурм. Ось як проходив один із боїв. Ми висунулися до заданої точки на броні, а далі спішилися й пішли за бехами. Одразу почався обстріл, з’явилися поранені. Командир прийняв рішення розвернути беху й евакуювати нею 300-х, а ми пішли далі й захопили ворожі окопи. Там уже нікого не було, тільки кинутий боєкомплект і документи. Видно, що росіяни тікали дуже поспіхом. У наступні дві доби вони кілька разів намагалися відбити позиції – крили нас із артилерії, мінометки, дронами, автоматичними гарматами з БМП. Кілька разів ішли в атаку, але ми відкинули їх. У них були втрати, ми чули, як кричать поранені, котрих ніхто не забирав. Ми в будь-якому випадку, як би не було важко, все робимо для того, щоб допомогти своїм, витягнути їх. А росіяни своїх тупо залишили…
У нас дуже сильне бойове братерство, без нього тут ніяк. Якщо відділення діє злагоджено і кожен може покластися на побратима, тоді й бойові завдання легше виконувати. Навіть при тому, що не все залежить від нас, наприклад, прильоти ворожої арти…
Ми тримали позиції дві доби, а далі нас замінив інший підрозділ. Коли виходили звідти, у мене був день народження – 50 років, ювілей. І те, що я вийшов живий і неушкоджений, – найкращий подарунок для мене за всі дні народження. Ніколи не мав такого цінного подарунка…
Я з Буковини, раніше проходив тільки строкову службу. З початку повномасштабки сам прийшов у військкомат і потрапив у 128 гірсько-штурмову. Сам вчився воювати, побратими вчили, підказували. Кожен може навчитися, було би бажання.
Що найважливіше при штурмах? Побороти страх і думати головою. А не ногами чи іншими частинами тіла. Найгірше – це паніка. Зрозуміло, що жити захочеться всім, але паніка в цьому точно не допоможе…
