Збіг чи закономірність: десять смертей на місті старої закарпатської корчми
Сьогодні багато хто задумується над тими, чи існує карма або інше поняття, яке пояснює нам цей аспект життя. Із власного досвіду я можу стверджувати, що існує. Століття тому в нашому селі була корчма. Ну, а потім на її місці постала амбулаторія, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Не хочу ображати пам’ять нащадків, але той корчмар був дуже лихою людиною. Скільки людей у селі страждало через нього. Він дуже добре розбирався у людській психології. І бачив, яка людина слабка і як її можна зламати. Спочатку влещував такого чоловіка, який він розумний або бідолашний. А потім затягував його у борги, як у велике болото.
Тому чи не половина селян втратила через нього землю. А дехто і пішов із життя. Не могли стримати того ні жіночі сльози, ні дитячий Крик. Він знав тільки свою справу – грабувати людське майно і ще й руйнувати чужу душу.
Переказують у селі, що одна жінка, яка через нього стала вдовою з дванадцятьма сиротами, прокляла його. А він собі тільки багатів. Помер в 95 років, та ще й при доброму здоров’ї, мав багато коханок – навіть у старості. І був він тоді найзаможнішою людиною на всі довколишні села. Ані одна важлива справа не вирішувалася без його згоди. Кого хотів – розтоптав. А хто йому добре платив – того піднімав догори.
З того часу минуло біля ста років. Раптом у його родині почали помирати чоловіки. Та й помирали вони всі дуже дивно – у тій сільській амбулаторії, яка колись була корчмою. Одного машина переїхала і його привезли сюди. Але тут він навіть кілька хвилин не протягнув. Іншого помер від запалення легень і теж у цій амбулаторії. Ще інший просто прийшов поміряти тиск, упав на підлогу і більше вже підвівся. Так у тій амбулаторії і помер.
Те приміщення вже згодом родичі намагалися обходити десятою дорогою. Але нічого не допомагало. Якось один із родичів орав трактором поле. Та раптом перекинувся і його – вже непритомного – теж привезли сюди. Тут він і помер.
Ще інший потрапив у вогонь, коли зайнялася його стодола. І його теж привезли сюди. Але сільська лікарка не змогла йому допомогти і він теж помер.
Життя забирало майже всіх чоловіків з його родини. І хоч воно навіть сном і духом не віддали, що колись сюди потраплять, але помирали вони всі не в дорозі чи в себе вдома, а на місці колишньої корчми.
А от один казав, щоб ні за яких обставин не везли його в амбулаторію. Це був його так званий заповіт. Але він перекинувся на машині – якраз біля цієї будівлі.
Часто за життя ми не бачимо, як діє кара. І тому можемо зневіритися, що зло собі буяє і живе на повну і що воно ніякого покарання не зазнає за свої страшні злочини. Але, мабуть, у Бога інші плани на життя. Він не хоче догоджати людям, щоб вони бачили, як в їхньому житті все складаються правильно. Він довготерпить і випробовує людину.
Тому одне людське життя замале для того, щоб це зрозуміти. І хай би моя історія зупинила бодай тих, хто сьогодні засліплений своїм власним розумом і не бачить болю іншої людини.
Галина СТЕЦЬ, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
