Що заховано за депресивними стінами рядових лікарень

Чи багато ви знаєте таких людей, які б останню сорочку іншим віддали? Лікарів, які би поважали перш за все особистість людини і відчайдушно шукали навіть найменшого шансу їй допомогти. Безкорисно, самовіддано? На щастя, такі люди є. Не так багато, але тим вони й цінні. Хоча, звісно, можна помріяти, що було б, якби світ складався саме з таких. Чи, може, це суперечить законам природи? – пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Так склалось, що саме в День медичного працівника, як відзначають в Україні в третю неділю червня, я вперше переглянула стару кінострічку про лікаря, який став святим. «Джузеппе Москаті: любов, що зцілює» – двохсерійний біографічний телефільм італійського режисера Джакомо Кампіотті, який на перший погляд може видатись просто ілюструванням життєпису, але заслуговує на те, щоб його подивитись, хоча б для того, щоб знати, що такі люди бувають. Нехай їх не так багато. І подумати, який шлях обирає кожен з нас.

Папа Римський Іван Павло ІІ канонізував Джузеппе Москаті 25 жовтня 1987 року, але розповіді про його святість почались відразу після його раптової ранньої смерті в 1927 році. З ним прощався весь Неаполь. Це гомінке, колоритне місто розквітає різнобарв’ям персонажів у фільмі Джакомо Кампіотті, уся палітра почуттів змішується в одне між небезпекою Везувію і блакитною гладдю Тірренського моря. Коханій молодого лікаря хочеться сховатись від страждань у своєю красивому, захищеному домі, а він йде до бідних, лікує їхні душі та хворі тіла, віддає останнє. Не всі так можуть. Часто близькі таких унікальних людей начебто захоплюються ними, але хочуть їх тільки для себе і не розуміють їхнього призначення.

В цю неділю був ще й День батька, який відзначають у більшості країн світу. Тут можна віднайти певну паралель між цими двома святами, бо добрий лікар, як добрий батько: надійний, упевнений і турботливий. Він і підбадьорить, і вирішить проблему, і захистить. Хтось може сказати, що це – патріархальні стереотипи чи пожартувати на зразок: «Будь мужчиною! Зрозуміла?» Але кожному з нас часом дуже потрібно відчувати захист і надійність. Хай це буде лікар чи батько. Чи хтось інший.

Чи готові ми віддати останню сорочку? Що ми обираємо: служіння людям чи комфортне життя для себе і своїх близьких? Чи шукаємо золоту середину? Головне, напевно, – бути чесним із самим собою, робити так, як підказує серце. Мабуть, не всі можуть бути святими, але потрібно прагнути бути кращою версією себе. Пригадуються депресивні стіни рядових українських лікарень і, вдячність тим, хто, нехай не додавав упевненості, але прагнув якось розрадити. Усміхаєшся подумки при згадці про тих татів, які можуть бути турботливими і надійними, про небагатих людей, які наздоганяли, щоби поділитись малим, бо справді цього хотіли. Такі люди були і, мабуть, будуть, бо всі ми можемо ними бути чи хоча би прагнути цього.

Анастасія КАНАРСЬКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено