Як закарпатські жінки вбивають чоловіків

Чому дружини шантажують коханих, слухають згубні поради матерів і загодовують рідних до смерті, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Незважаючи на те, що Закарпаття вважається побожним краєм, а православна церква, яка тут лідирує серед інших конфесій, пропагує доволі обмежену роль жінки в родині, скажімо, хай убоїться дружина чоловіка або що мужчина – голова жінки, все одно представниці прекрасної половини часто стають домашніми диктаторами.

І виявляється це як прямо, так і приховано.

А як саме – це і намагалася з’ясувати газета «Неділя Закарпатські новини».

Теща – головний радник сім’ї

Через брак житла нерідко закарпатські молоді подружжя змушені жити спільно з батьками, найчастіше з рідними жінки. Однак не має навіть значення, на якій відстані від молодої дружини знаходиться її мама, вона може давати доньці «цінні поради» навіть на відстані, наприклад, із-за кордону, скажімо, із Італії, Чехії, Угорщини, де нерідко наші закарпатські жони заробляють гроші на хату новій родині.

От і починає улюблена теща пиляти свою дитину, нібито бажаючи їй щастя, бо з висоти власних прожитих років їй, за її же словами, краще видно, як має їсти, спати зять, як повинен дбати про господарство та скільки повинен отримувати зарплатні. Добре, якщо ще теща має позитивний досвід будівництва стосунків, але зазвичай він обтяжений традиціями позаминулих епох і не надто правильний…

А донька слухає матір і власними руками починає руйнувати свою сім’ю, допікаючи чоловіка, ставлячи йому за приклад сусіда, кума, брата, свого начальника та навіть Трампа.

І щаслива родина, яка поєднала долі через велике кохання починає поступово руйнуватися.

Та й власну доньку її мати часто повчає готувати саме так, як подобається їй, а не чоловікові, прати так, як вона у молодості, а не за допомогою сучасної техніки, довіряти сімейні таємниці саме їй, із народження найріднішій людині, а не коханому. Часто ревнощі до зятя бувають і з боку тестя, але він не настільки здатен впливати на ситуацію, як його дружина.

Так само іноді й батьки чоловіка втручаються в сімейні справи сина. Тоді свекруха, для якої невістка, як кажуть на Закарпатті, чужа кістка, опиняється під атакою її язика. Вона може дуже підірвати авторитет молодої дружини в очах свого вже дорослого сина, не бажаючи зрозуміти, що могла втручатися в життя сина лише до тих пір, поки він не став повнолітнім.

Утім та ж побожність робить молодих закарпатців часто дуже залежними від думки батьків, бо в нас вчать синів та доньок до глибокої старості прислухатися до того, що кажуть їм батько та мати. А їхня думка є правильною далеко не завжди.

«Є таке поняття, як соціальні установки, куди входить і те, що нам нав’язують батьки, у тому числі – звичаї, обряди, тобто, їхній спосіб життя. Зараз дуже багато старих стереотипів уже втратили актуальність, суспільство змінюється, стає інакшим. І, власне, такі установки інколи збивають людину з дороги, яку вона для себе обрала. Через батьківський авторитет молодій людині часто важко опиратися тим речам, які нав’язують рідні. Тож діти виконують волю батьків, а потім розуміють, що відбувається щось не так, усвідомлюють, що нещасливі в тих умовах, у яких опинилися, – розповіла газеті «Неділя Закарпатські новини»  психолог Яна РЕГА. – Їх не влаштовує новостворена родина, робота, місце, де вони живуть, бо послухали пораду батьків. Із такими проблемами до психологів звертаються дуже часто. І майже в кожній консультації ми пересвідчуємось, що присутня соціальна установка, нав’язані іншими ідеї».

Одна дитина – не дитина

Отже, з таких маленьких кроків і починається шлях до великого розчарування, а згодом – і до розлучення.

Після обов’язкового вінчання та розпису, хоча це вже поступово і починає відходити на другий план, адже, за статистикою, кожна четверта мати на Закарпатті – одиначка, наші молоді сім’ї одразу думають про народження дітей.

Якщо через рік-два після одруження нащадка немає, сусіди, батьки та знайомі починають ламати голову над тим, із чиєї вини, хто безплідний, якими венеричними хворобами перед тим перехворів чоловік або скільки абортів зробила дружина. Найчастіше словесне каміння летить «у город» жінки, бо «курва була», – кажуть про неї.

Та й самі закарпатки фанатично хочуть дітей. Бажано двох, бо в нашому краї вже багато століть існує приказка, що одна дитина – не дитина. Тож більшість родин народжують, як правило, двох…. Іноді, звісно, і більше.

А от після появи на світ малюка між подружжям починається нова війна за те, хто і як має виховувати дитя. Переважають зазвичай аргументи жінки, бо вона, як стверджує сама ж, інстинктивно або завдяки своїй мамі, старішій сестрі, подрузі, знає, коли немовля годувати, коли робити йому щеплення, які ліки давати, якщо підніметься температура. Акцентувати увагу зараз на медикаментах не будемо. Про їхню пагубну дію поговоримо іншим разом.

А молода мама нерідко поводиться з малюком, наче з лялькою, починає обвішувати червоними нитками, щоб не зурочили, не дозволяє чоловікові колисати візок ногою, аби потім нібито доля не кидала дитя у крайнощі, ховає від недобрих очей, аби не «врекли», не стриже до року, щоб не обрізати щастя…

Звісно, така модель поведінки не у всіх закарпаток, але в багатьох.

Добра ґаздиня має багато готувати

Турбуючись про чоловіка та дитя, навіть добра і порядна господиня починає своєю хазяйновитістю псувати життя рідним. У нас же жона має бути шіковна, добре готувати. Та й поміж собою закарпатки часто змагаються, особливо під час свят: хто більше нових страв приготує, у кого більше тістечок випечено, у кого шовдар смачніший, у кого голубці менші…

За такими змаганнями жінки навіть не помічають, як починають набирати вагу, а разом з ними її набирають чоловіки і діти. Але ж домашня закарпатська кухня є надзвичайно шкідливою. Будь-який лікар підтвердить, що смажене, жирне та копчене негативно впливає на здоров’я.

Але наші хазяйновиті жони люблять ще й зловживати іншими трьома ворогами хорошого самопочуття: соленим, солодким та борошняними виробами. Наші лангоші, гомбовці, кнедлики, пиріжки, фанки, палачінти, кіфлики та інші наїдки не покращують здоров’я.

Ну і не варто забувати про домашню консервацію, якою просто завалені полички наших господинь.

А от про те, що й вона може бути небезпечною, жінки часто не підозрюють. Ну як же без запасу на зиму?! Це і різні тушонки, і лечо, і мариновані салати, огірки, помідори, і варення, джеми, і компоти…

«Я завжди пропоную робити заготовки – але не маринувати продукти, адже в консервації нічого корисного немає, а лише поєднання оцту, солі та цукру в банці, що дає в кишечнику потім ефект бомби сповільненої дії, – каже газеті «Неділя Закарпатські новини»  дієтолог із Ужгорода Альона НЕКРАХА. – Таке їсти можна в дуже мінімальній кількості. Овочі, ягоди та фрукти найкраще заморожувати. Не варіть варення! Не знищуйте корисні властивості продуктів! Не засипайте їх цукром! Просто складіть їх у морозильну камеру. Вони володітимуть такими ж якостями, як і свіжі. Таким чином потім можна насолоджуватися всю зиму і броколі, і цвітною капустою, заморожувати можна навіть запечені помідори, баклажани та перець. Практично всі овочі піддаються заморожуванню.  І вони дуже смачні. Таким чином на вашому столі завжди буде літо».

Заробляння грошей

Багато закарпаток досі переконані, що забезпечувати родину – справа суто чоловіча. Вийшовши заміж, чимало жінок забувають про роботу, вважаючи за краще доглядати за дітьми, вести господарство та пиляти благовірного.

Наші люди зазвичай сильно заздрісні. І нещасному чоловікові жінки починають ставити в приклад більшу хату сусіда, кращу машину друга, вищу зарплату кума.

Таким чином жінки просто вбивають самооцінку своєї другої половинки, при цьому подругам скаржаться, що всі чоловіки – собаки.

Якщо вдома немає роботи, то, щоб забезпечити родину, закарпатці часто їдуть на заробітки. Це вже неписане правило багатьох поколінь. Коли ж вони повертаються додому, дружини радісно відбирають гроші і мовчки терплять їхні запої або ж, навпаки, дорікають, що мало привезли. Дехто скаржиться, що чоловіка чорт приніс, скоріше б уже їхав за кордон знову.

От і починають там, далеко від родини, наші голови сімейств шукати розраду – хто у пляшці, хто у любощах дівчат за викликом. А потім дружини дивуються, чому їх чоловіки б’ють, чому стають алкоголіками, чому зраджують. Часто в цьому винні вони самі.

Або ще… коли гроші знаходяться у спільній сімейній казні чи коли жінка не працює, отримує низьку зарплату, а хочеться обновок, часом вона може й шантажувати чоловіка… прямо в ліжку… або відмовляти йому у близькості до тих пір, поки він, наче золота рибка, не виконає її бажання.

Якщо до шлюбу вона щиро раділа подарункам і елементарним проявам уваги з боку тоді ще коханого, то після того, як одягла обручку, її потреби стають більшими. Вона починає диктувати, коли він може зустрітися з друзями, коли поїхати на рибалку, який фільм дивитись… Навіть букет квітів, принесених чоловіком, жінка іноді розцінює не як приємний сюрприз, а як належне. Усі його старання виявити до неї симпатію починають знецінюватись, бо вона хоче більшого – нову шубу, перстень, машину… бо він здобувач, бо він чоловік і тому повинен виконувати її примхи.

На жаль, такі стереотипи досі виховують у дітях, але ж вони були актуальними 200-300 років тому, а не тепер. Тепер ніхто нічого нікому не повинен. Шлюб – це не примусове ув’язнення, це – добровільний союз двох, створений  для того, аби підтримувати, надихати, спонукати до самовдосконалення  одне одного, а не зобов’язувати.

Успішним може стати будь-який чоловік, якщо цього захоче жінка і діятиме при цьому мудро, без істерик та криків, без порівнянь його з іншими, без дослуховавання до чужих порад. Потенціал є у всіх, але його потрібно розвивати. Якщо жінка хоче бачити поруч із собою лідера, то має дозволити йому бути таким, якщо ж їй потрібен підкаблучник, то має сама думати про те, як забезпечити і його, і дітей.

Але найгірше починається тоді, коли пара вирішує розійтись. Тоді жінки починають атакувати чоловіків аліментами, звертаючись до поліції, суду, допомоги впливових родичів… а чоловіки у свою чергу – ухилятися від сплати… хоча давати гроші чи ні на утримання – фактично справа також особиста.

Або ще гірше – закарпатки  де лише можуть обливають своїх колишніх таким брудом, що вуха в’януть. Звісно, пліткують і представники сильної статі, теж обзиваючи дружин багатьма не дуже лагідними й теплими словами, але саме жінки повинні думати над тим, що наговорюючи іншим на батька власних дітей, вони таким чином засуджують не лише його, але також своїх синів та доньок… Бо коли вони підростуть і захочуть одружитися, про них також можуть сказати, що вони такі ж непутні, як їхній батько, якому свого часу таку рекомендацію дала екс-дружина.

Звичайно, далеко не подарунком можуть бути й закарпатські чоловіки. Але про них ми поговоримо наступного разу.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено