Чи завжди літо – це водойми, босі ноги, фрукти, сонце і розмови за кавуном

«Весна, літо, осінь, зима… і знову весна» – відомий кіношедевр корейського режисера Кім Кі Дука. В ньому історія життя одного монаха розгортається на фоні змін пір року. Ви відчуваєте, як швидко вони змінюють одна одну? Крутяться, як у рулетці. Де б ви хотіли призупинитися, на якій позначці? Весна? Літо? Чи хочете запаху мандарин і червоних щік з морозу? – пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Здається, що улюблена пора року часто залежить від нашого внутрішнього стану, віку, подій у житті. Буває й так, що намагаєшся полюбити кожну, приходиш до усвідомлення важливості жити сьогодні. У фільмі Кім Кі Дука майже немає діалогів, а майстерно передана ідея переродження, взаємозв’язку усього та циклічності у природі (читай: і у житті, бо ми нерозривно з нею пов’язані). Я народилась восени і завжди любила її барвистість, шурхіт листя під ногами. Вона мені здавалась невимовно романтичною, начебто усе краще траплялось у цю пору. З дорослішанням приходить відчуття, що осінь не лише оголює дерева і все вмирає-залягає у зимову сплячку, щоби відродитися знову навесні, до якої ще треба йти. Закохало в себе безтурботне літо, з якими клопотами воно б не було пов’язане, бо до них можна вибігти майже буквально босоніж, а не одягати зимового кожуха, зшитого з турбот.

Літо – це завжди водойми, босі ноги, фрукти і сонце. Довгі дні та розмови за кавуном. Навіть якщо цього всього нема, то часом можна вийти на пізній вечірній променад чи скуштувати врешті кавуна. Бачити веснянки на носі, легкі сукні, фіксувати ластовиння літа блакитними очима пам’яті. А потім прийде осінь з її дарами, філософією прийняття всього, бо вже нема куди… бо попереду тільки зима. Коли перший листок заплутується у фіртку, а молоді горіхи – до ран на пальцях і оскоми, а зупинитися не можеш. І любов – така ж. І великі хризантемні сонця на довгих стеблах. Восени завжди так щемливо на душі. Я ніколи особливо не любила зими за її холод, але погоджусь, що є краса в мерехтінні чистого снігу, в його порипуванні у мороз. Хочеться падати в нього та з’їжджати на санчатах з гірки, скільки б тобі років не було. І так чудово пахнуть мандарини. І коляда дзвінко співається. Але чекаєш весни і перших помаранчевих крокусів під вікном. Весна, літо, осінь, зима… і знову весна, як у Кім Кі Дука – цикл починається знову. А все ще хочеться затриматись у літі…

Анастасія КАНАРСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено