Закарпаття: Виставка пам’яті художника Степана Кулана відбулася на Виноградівщині

[Total: 0    Average: 0/5]

Закарпаття: Виставка пам'яті художника Степана Кулана відбулася на ВиноградівщиніУ звичайному будинку культури звичайного села Фанчиково, що на закарпатській Виноградівщині, відбулася незвичайна творча зустріч. Самодіяльна художниця з цього села Валентина Костьо, яка після одруження переїхала сюди з Волині, зібрала в залі односельців, гостей, художників району, представників влади, депутатів та поціновувачів мистецтва, щоб мовою картин розповісти про уродженця Фанчикова, відомого художника Степана Кутлана і його односельців, які почали малювати саме з благословення цього метра.

Отже, наш відомий земляк Степан (Іштван) Кутлан народився  у Фанчикові, у сім’ї дрібних господарів. Здобув педагогічну освіту в Сігеті, працював сільським вчителем початкових класів у рідному селі.  Мав широке коло захоплень – від малювання до спорту.    Разом зі своїми братами займався спортивною боротьбою і саме брати-Кутлани  стали фундаторами боротьби джіу-джитсу як основи  дзюдо. Їм належала ідея створення в Ужгороді спеціалізованої школи зі спортивної боротьби для дітей від 5 до 12 років, у тому числі і для дівчаток.

Починаючи з 1927 року, у Кутлана зароджується нове захоплення, яке бере  перевагу над спортивними заняттями, і він з неабияким ентузіазмом віддався йому. Це – малювання.  Перша картина “Рибалки” з”явилася у нього ще у 9 років, а перед широкою публікою перший раз художник демонстрував свої картини в Ужгороді.  Вони були гідно оцінені спеціалістами і відтоді Кутлан неодноразово бере участь у виставках і конкурсах.  Коли зайняв перше місце в конкурсі молодих талантів у Празі, тоді отримав премію – поїздку до Парижа для навчання  в художній академії “Жюльєн” і саме цей факт посприяв розвитку творчості художника.
 
Вже в кінці 40-х років два його етюди були придбані до колекції Третьяковської галереї.  Також  у церквах Тросника та Фанчикова збереглися настінні розписи, зроблені рукою митця. У 1925 році він ілюстрував русинську читанку “Зарниця”, яка вийшла у світ в друкарні “Свобода” м. Ужгорода, у 1937-му оформляє румунську азбуку “Лучефарул”, у 1945-му  – угорські букварики. Згодом ці букварики оновлювалися кожні п’ять років.
 
Двоповерховий затишний будинок митця у Фанчикові в 30-ті роки став  осередком культурницького життя, де збиралися видатні метри європейського живопису Дюла Рудної, Петер Сюле, Шандор Котоно, Янош Торно, Герман Ліпої, Бейла Івані-Грюнвальд, поети та актори.
 
Степан  Кутлан став вчителем і наставником для тих, хто  пробував свої сили в мистецтві, зокрема з рідного села.  Його творча енергетика сприяла тому, щоб вони спробували малювати. Серед них –  наш  широко відомий земляк, заслужений майстер народної творчості України Микола Горонгозо, ім”я якого внесено до енциклопедії сучасного угорського мистецтва, а в 2008 році він першим отримав премію Шімона Колоші:

– Пригадую,як відбувалася моя перша персональна виставка робіт у Виноградові в кінотеатрі ім. Борканюка. Хоча Кутлан і хворів, але завітав  на виставку разом з дружиною, висловив задоволення моїми роботами і сказав,  що  можу виставляти власні картини. Послідовником манери Кутлана не став, а приєднався до стилю закарпатських художників.  Я з радістю  прийняв запрошення на цю творчу зустрів і приніс декілька своїх картин, серед яких і перша моя робота, з якою я завітав до Кутлана, щоб він оцінив мій дебют – це пейзаж, Тиса у селі Фанчикові, – так згадав свою першу зустріч із митцем Микола Горонгозо.

На творчу зустріч в сільський будинок культури берегиня художнього надбання художника Кутлана, його внучка Ельвіра Гудак представила деякі роботи дідуся, які зберігаються в її домашній колекції. Найвідомішими роботами  митця залишаються картини “Захід сонця над Тисою”, “Молотьба в колгоспі”, “Осінній пейзаж”, “Водяний млин у горах”, “Золота осінь”, “Баба Яга в золотому лісі”, “Портрет дочки”. У доробку художника акварельні, пастельні та графічні роботи.

 До речі, була на творчій зустрічі інтрига.  На виставці картин відбулося перше публічне представлення невідомої роботи, яку  знайшли у приватній колекції  у селі Підвиноградово. Власниця картини Тетяна Леньо розповіла, що картина перейшла до неї  у спадок від діда Івана Леня, який довгий час працював партійним секретарем у фанчиківському колгоспі. Якось на один із днів народження, десь у 1946 році, йому подарували пейзаж. Отже, за твердженням  Ельвіри Гудак, як знавця творчості Степана Кутлана, і  за висновком присутніх поціновувачів мистецтва, ця картина є дійсно невідомим твором нашого земляка, яка вперше була представлена на мистецькі оглядини.

На творчій зустрічі були представлені картини вихідців з Фанчикова, зокрема родича  Павла Кутлана, який тепер живе у Виноградові і є нашим знаним місцевим художником, а також тих, які вже відійшли у минуле, але пробували свої сили в мистецтві. Це – механік залізниці Степан Сабов, народився  у 1922 р., після закінчення гімназії працював механіком і обслуговував ділянку Великий Бичків – Батьово. У своїй роботі відзначився як винахідник-раціоналізатор і був нагороджений медаллю управління Львівської залізниці. Пропрацював 46 років, нагороджений двома медалями “Ветеран праці”, мав дружину Розалію, сина Альберта і дочку Катерину. Малював у вільний час олійними фарбами на полотні, здебільшого це були копії робіт Кутлана – пейзажі, натюрморти, картини з релігійним сюжетом. Помер самодіяльний художник у 1991 році.

Інший самодіяльний художник, який малював за підтримки Кутлана, –  фінансист Йосип Лендєл, народився 1939 року і прожив неповних 47 років. Родом з Виноградова, але переїхав у Фанчиково після одруження. Закінчив Чернівецький  фінансовий технікум і весь час працював за спеціальністю у селі. Малюванням захоплювався з дитинства, тож крім копій з робіт Кутлана малював власні роботи.  Цікавим фактом є те, що Йосип Лендєл зображав мультиплікаційних і казкових героїв на фанері.

Товарний касир Степан Мойор – народився у 1924 р.,  працював на станції Вилок протягом 40 років.  Мав сім’ю – дружину Матильду, двох синів – Василя і Степана. Малював на полотні олійними фарбами і проявив себе як майстер графіки, деякі його роботи зберегла невістка Ілона Мойор. Помер у 1992 році.

Отже, не маючи жодної художньої освіти ці люди вже в зрілому віці у вільний час брались за пензлі і вчились у художника першим премудростям мистецтва. А сам художник охоче ділився своїм досвідом, дозволяв перемальовувати свої роботи і навіть давав картини додому. У багатьох будинках села збереглися роботи цих самодіяльних майстрів, адже здебільшого вони були роздаровані сусідам, друзям та знайомим.
 
Трохи містичним виглядає той факт, що організатор виставки, самодіяльна художниця Валентина  Костьо, потрапивши на благодатну фанчиківську  землю з Волині, сама розпочала малювати:
 
– З того часу, як я переїхала жити на Закарпаття, в це село, відомості про відомого художника були досить скупими.  Цікавість – хто ж такий Степан Кутлан – не залишала мене в спокої і саме це спонукало до пошуків і, в кінці кінців, до організації та проведення  цієї творчої зустрічі учнів та послідовників Степана Кутлана. Вважаю доречним заснувати в рідному селі митця художню студію ім. Степана Кутлана.

Валерія Каналош, Виноградів, “Закарпаття онлайн”

Comments are closed.