Який підрозділ НКВС-КДБ займався ліквідацією закарпатського єпископа Теодора Ромжі?
Офіційно цих людей ніколи не існувало. Невідомі навіть прізвища, під якими вони здійснювали свої надсекретні операції. У розсекречених архівах радянських спецслужб віднайдено лише два документи, де згадується про цю групу, але, знову ж таки, без жодної конкретики. Хоча самі документи мали гриф найвищої секретності.
Про масовий терор сталінських спецслужб проти власного народу написано і відзнято чимало — і в короткий період хрущовської “відлиги”, і в ті благословенні для істориків та журналістів роки між “перестройкою” і “перестрілкою”. Достатньо відомо також і про акти індивідуального терору агентів ВЧК-ОДПУ-НКВС-МДБ-КДБ за межами СРСР проти іноземних громадян та лідерів антирадянської еміграції. Зазначимо лише, що біля витоків цієї брудної роботи стояли і “наші люди”. Віталій Примаков, зять класика української літератури Михайла Коцюбинського і колишній командир “червоного козацтва” ще в березні 1926-го року особисто організував і провів викрадення в Китаї Бориса Анненкова, одного з найталановитіших генералів Білої Гвардії.
Самий лише напівконспектативний перелік т.зв. спецоперацій радянських спецслужб, зроблений відомими російськими істориками О.Колпакіді та Д.Прохоровим, склав книгу у 600 сторінок. Вона вийшла в Москві у видавництві “Олімп” 10 років тому.
Натомість про діяльність спецгрупи НКВС-МДБ-КДБ по “ліквідації” радянських громадян на території власної держави відомо дуже мало. Перший зі згаданих вище документів — це надсекретна постанова політбюро ЦК ВКП(б) П77/309 від 9 вересня 1950-го року: “Організувати в МДБ СРСР Бюро №2 по виконанню спеціальних завдань всередині Радянського Союзу”. Затвердити положення про Бюро №2 МДБ СРСР, затвердити начальником Бюро №2 т. Дроздова В.О., увільнивши його від обов’язків заступника міністра державної безпеки Української РСР. Підпис — секретар ЦК тов. Сталін”.
Згідно з положенням про Бюро №2 воно підлягало безпосередньо міністру МДБ генералу Абакумову, улюбленцю Сталіна, в роки війни — начальнику славнозвісного “смершу”. Проте на практиці Абакумов лише передавав керівнику Бюро розпорядження генералісимуса.
Другий документ — це, власне, щиросердне визнання державного терориста номер один генерал-лейтенанта Судоплатова, яке він написав під час слідства по справі Берії влітку 1953-го року. Нагадаємо, що саме Судоплатов, наш земляк, українець з Маріуполя організував вбивства лідерів українського антикомуністичного руху Коновальця, Ребета та Бандери. Аналогічне зізнання уклав і генерал-лейтенант Дроздов, що проходив по цій же справі, як свідок. Вищезгадані О.Колпакіді та Д.Прохоров цитують фрагменти цих документів:
“Положення про Бюро №2, затверджене на секретному засіданні Політбюро ЦК ВКП(б), передбачало “особливі способи” роботи бюро. Вони конкретизовані як: “компрометація, секретне вилучення (тобто потаємний арешт, — авт.), а також фізична дія і ліквідація”. На практиці основним способом роботи цієї секретної структури була саме ліквідація.
Ще одна цитата: “Штат Бюро складався з 12 офіційних та 60 секретних співробітників. Бюро мало спеціальні об’єкти: гардероб для оперативних дій, законспірований гараж, конспіративні та явочні квартири. Особовий склад Бюро тренувався і навчався за спеціальними планами. Секретні співробітники перебували на особливому положенні. Тобто — офіційно працювали в різних установах або вчились у вузах”. І цю невеличку структуру очолював генерал-лейтенант МДБ!
От, власне, і всі вірогідні документи. За офіційною версією істориків радянських спецслужб Бюро ліквідували одразу після арешту Берії. Проте Судоплатов у своїх зізнаннях описав досить детально одну з характерних операцій Бюро.
З ініціативи тодішнього першого секретаря ЦК КПбУ Хрущова була проведена “спецоперація” проти одного з провідних духовних лідерів греко-католицької церкви на Закарпатті єпископа Теодора Ромжі. Підстава, як пише Судоплатов, — активний спротив приєднанню греко-католиків до православ’я.
Спецоперація складалася з двох етапів. Спочатку кінний екіпаж єпископа на вулиці Мукачева “випадково підрізав” вантажний автомобіль. Пораненого священика перевезли до лікарні, де медсестра, яку ніхто з персоналу не бачив ані до того, ані після того, під виглядом звичайної у таких випадках ін’єкції, ввела отцю Теодору отруту, розроблену в спецлабораторії МДБ.
В такий от спосіб сталінські кілери вирішували проблему створення єдиної, легітимної до радянської влади церкви в УРСР. Дослідники відзначають певні нестиковки у документах. Отець Теодор загинув у 1947-му році, а Бюро №2 створили восени 1950-го. Сам Судоплатов пояснював, що в 50-му вищезгадану “чорну сотню” кілерів виділили окремо зі Спеціальної служби МДБ СРСР, яка здійснювала акти політичного терору по всьому світу.
Що сталося з секретними агентами Бюро №2 — достеменно невідомо. У спогадах ветеранів радянських спецслужб побутує версія, що їх усіх швидко і оперативно знищили колишні колеги по Спеціальній службі. Хоча існують обґрунтовані підозри, що дехто з них, хто передбачав такий фінал, розчинився серед криміналітету. В усякому разі в архівах міліції є факти вельми дивних смертей, майже бездоганно замаскованих під нещасні випадки. А саме це було основною методикою ліквідацій у виконанні Бюро №2.
Персонал Плюс
