“Мати депутатський мандат для бізнесмена – це квиток в “еліт-клуб” бізнесу…”

[Total: 0    Average: 0/5]

Минулого тижня на Закарпатті мало не щодня, а то й по кілька на день відбувалися партійні конференції, на яких затверджувалися списки кандидатів у депутатів від різних політичних сил. У кожному партійному осередку цей процес відбувався по своєму: десь одноголосно та буденно, а десь – шляхом переписувань та важких погоджувань кожної з кандидатур по кілька діб. Втім, об’єднує більшість політичних сили одне: так чи інакше, усі вони обміняли місця у списках на миттєві чи прогнозовані дивіденди.

Зазвичай, за мандат прийнято розраховуватися або грошима, або ім’ям, або можливістю вплинути на голосування інших. Кожна із цих валют не заборонена законом. Єдине, – обмеження встановлені на суми та можливості використання того, чи іншого ресурсу. Відтак, часом під виглядом партійних внесків сплачуються захмарні суми, які переважно наповнюють «чорну касу» політсили, а публічна підтримка чиновника якоїсь партії трансформується в синхронне голосування його підлеглих за неї, що в народі зветься адмінресурсом.

Експерт Інституту політичної освіти та депутат Закарпатської обласної ради Олександр Солонтай стверджує, що практика купівлі місць у списках зародилася на виборах до парламенту 1998 року, і була спровокована запровадженням списочно-мажоритарної системи. Апогеєм «розпродажу», підкреслює експерт, стали вибори у 2006-ому та 2007-ому роках, які відбувалися за закритими партійними списками.

За інформацією Комітету виборців України, на цьогорічних місцевих виборах місця у списках також продаються. Зокрема, середня ціна прохідних місць у країні така:

  • до райради – $5-10 тисяч,
  • до облради – $20-50 тисяч,
  • до міськради міста-мільйонника – $100-150 тисяч,
  • до Верховної Ради Криму – $100-200 тисяч.

Закарпаття у цій тенденції не є виключенням: місця у списках політичних сил на Закарпатті продаються жваво і тільки в доларах.

«Найдорожчі – місця в списках трійки лідерів: Партії регіонів, Батьківщини та Сильної України. У облраду – від 20 до 100 тисяч доларів, у районні ради – від 5 до 25 тисяч доларів, у місцеві – від 10 до 50 тисяч доларів», – зазначає директор Карпатського центру полінгових досліджень Федір Шандор. У свою чергу О.Солонтай додає: «Найдорожчими є ті випадки, коли депутат купляє у партії право «повної бездіяльності». Тобто під час виборів цю людину не видно і не чутно, вона тихо платить гроші і стає депутатом у майбутньому». Усі інші випадки, каже експерт і депутат, передбачають, що кандидат у тій чи іншій мірі бере учать у кампанії.

За його словами Федора Шандора, в порівнянні з попередніми виборами, ціна мандату зросла у півтора, а подекуди й у 2 рази. До головних «скуповувачів мандатів» експерт зарахував: «У першу чергу, ті, хто був депутатом, у другу, – бізнес, у третю – чиновники, і у четверту, – кримінал». Бізнес, зауважує Ф.Шандор, розраховується грошима, впливові лідери – своїм іменем, чиновники – іншими ресурсами впливу, у тому числі, адміністративним.

«Мати депутатський мандат для бізнесмена – це квиток в «еліт-клуб» бізнесу, який має вплив на владу і підприємницький клімат в регіоні одночасно, – пояснює О.Солонтай. – А найголовніше, – депутатський мандат є однією із систем захисту бізнесу, у першу чергу від бєспрєдєлу міліції, СБУ, податкової, санепідемстанції, пожежників і ще десятка контролюючих органів, з якими постійно мають справу підприємці».

Експерт Інституту політичної освіти та за сумісництвом депутат Закарпатської обласної ради пропонує перейти до іншої системи фінансування партій аж до запровадження «натуральних» розрахунків та членських внесків – папером, технікою, меблями, тощо.

Та навряд цього вистачить, допоки не буде перебудована вся система владних відносин, партійного представництва та захисту інтересів бізнесу. А головне, – доки громади не отримають реальну можливість та не будуть готові робити свідомий вибір на користь справді достойних представляти їхні інтереси.

Маріанна Савицька, Мукачево.нет

Comments are closed.