Закарпаття: Населення гірського краю п’є воду сумнівної якості?

[Total: 0    Average: 0/5]

Олександр Богданов підвозить нас до околиць села Сімер на Перечинщині. Обабіч дороги знаходиться одне з найвідоміших джерел. Популярне тому, що легко впізнається, це – великий чайник. Власне, так його у народі і називають.

Велика кількість пляшок та скла – сумні наслідки популярності чистої і смачної води

Розмальований квіточками, з носика тече вода, поруч – альтанки для відпочинку. «Є свідчення істориків, що це одне з джерел, яке впорядковувалося і будувалося до Олімпіади в Москві у 1980, – розповідає краєзнавець Олександр БОГДАНОВ. – Відомі закарпатські художники отримали завдання розробити ескізи дизайну та розписів водопроявів. Звичайно згодом вони реставрувалися, розмальовувалися по-новому. Але порівняти нинішній стан з оригінальним важко. У ті часи все було значно гарніше». Близькість бесідок робить джерело популярним серед молодят з Перечина, навколишніх сіл та туристів. Перші проводять тут фотосесії, другі – зупиняються перекусити. Обидва фактори суттєво впливають на стан довколишньої території. Велика кількість пляшок та скла – сумні наслідки популярності чистої і смачної води. Ще одне джерело теж знаходиться в межах села Сімер, на тій самій дорозі. Вибивається прямо з гори. Дебіт води для набору дуже зручний. Та й місцеві мешканці стверджують, що з усіх джерел району ця – найсмачніша. Зважаючи на популярність джерела, відбираємо пробу для хімічного дослідження. Лікар СЕС Михайло МУЧИЧКО розповідає, що зазвичай із таких джерел вода проходить лише короткий хіманаліз. Ми ж взяли 5 літрів для повного аналізу. Для цього можна використовувати будь-яку чисту тару. Головне щоб вода була свіжа й у найкоротші терміни доставлена у лабораторію. Щоб виключити попередні домішки, тару потрібно виполоскати у тій самій воді.

«Природні джерела характеризуються тим, що зовнішні фактори можуть сильно впливати на якість, – набираючи воду, розповідає лікар. – Зокрема, погодні умови, опади. Після них вода інколи стає мутнішою, може збільшитися напір. Якість може залежати навіть від коливань атмосферного тиску!».
Мандруємо далі Перечинщиною у бік Заріччя. Не доїжджаючи ста метрів до нього, зустрічаємо ще одного «свідка» підготовки до Олімпіади-80: джерело, стилізоване під глечик. Так само як і «чайник» колись розмальоване відомими митцями. Всередині два відсіки: у першому вода накопичується, у другий – витікає для набору. Проточність дуже повільна. Набирати воду у пляшки незручно. До того ж, якщо виймати пляшку, підіймаються осади з дна ємності, відтак вода збовтується. Тому черг тут ніколи немає. Цим користуються проїжджі, щоб втамувати спрагу. Вода справді чиста і смачна. Щоправда, насторожує виламана решітка у перший відсік, що допускає потрапляння туди сміття.
Михайло Мучичко констатує: «Джерела, які не мають господаря, не можуть гарантувати якість води. Ємність, з якої черпається вода, по краях розбита. Якщо сильні опади, то туди змивається сміття. Тому і гарантій якості нема». Щоб визначити її якість, ми взяли воду не лише для хімічного, але й для бактеріологічного аналізів. Лікар відібрав пробу в тару, стерилізовану в лабораторних умовах: «Чим більша проточність води, тим краще. Наприклад, сюди могло чи будь-що впасти, чи тваринка могла зайти попити. Подібні джерела можуть бути небезпечними з епідеміологічної точки зору».
По дорозі на Ужгород під’їжджаємо до найпопулярнішого джерела на Перечинщині – ведмедиків. Назву отримало від скульптури, зведеної прямо над ним. Як часто трапляється, на скульптурі лишили сліди вандали – у одного з ведмежат відірвали голову. І тепер замість чотирьох, джерело охороняють лише три мовчазних сторожі. При цьому, об’єкт не так давно впорядкували. Звели бесідку, вимурували стіну, встановили плакати із закликами дотримуватися чистоти.
Олександр Богданов переказує розповіді перечинців про те, що вверх по схилу гори закопано декілька взаємопов’язаних резервуарів. Від ступеня їх наповненості залежить напір і дебіт води. А він тут досить великий. Сюди за водою їдуть і з Ужгорода, і з Перечина, і з багатьох навколишніх сіл.
Зустрічаємо Ігоря, мешканця Ужгородської «Червениці». Приїхав за водою. «У нас із крана вода тече жовтувата, з залізом, її використовуємо тільки у побуті. Для приготування їжі – лише цю. Джерело відносно найближче до міста. Нам здається, що вода справді чиста», – пояснює причину приїзду ужгородець. Доказ його слів –  два десятки пластикових п’ятилітрових бутлів.
Відібравши чергову пробу, прямуємо до підніжжя гори, на якій стоїть Невицький замок. Тут тече джерело, яке дехто називає «джерелом Вагнера», за аналогією з фонтаном, парком та іншими спорудами на його честь біля замку. Джерело нещодавно облагородили. Хто бував тут раніше, обов’язково відмітив би, що навколо поменшало сміття.


Дебіт води малий, струмінь ледь крапає. Тим паче, люди стверджують, що саме тут вода найчистіша. Післясмак трішки терпкуватий. Знавці кажуть, що це свідчення справді чистої води. О.Богданов відмічає іншу особливість: «Джерело унікальне тим, наскільки швидко обростає легендами та повір’ями. Наприклад, один з тих, хто регулярно користується цією водою, стверджує, що давав її на аналіз, і йому сказали, що у воді міститься кислота, яка входить до складу змазки суглобів людини. При цьому, не піддає навіть сумніву теоретичну можливість такого!».

Водопровідна вода безпечна лише протягом доби. Аналогічно і джерельна

Доки ми брали пробу, до джерела підійшла жінка, яка представилася Людмилою Петрівною. Розповідає, що цією водою користується років 20. Каже: «Всі страви на ній готую. Вона кришталево чиста, на відміну від водопровідної. Може стояти роками без будь-яких осадів».
Пізніше, в Ужгороді, нас переконали, що довго тримати воду в тарі не бажано. Володимир ІВАНЕНКО, в.о. заступника головного лікаря Закарпатської обласної СЕС, зазначив: «Водопровідна вода зберігає той рівень безпечності, який гарантує її обробка лише протягом доби. Аналогічно ми повинні підходити і до джерельної. Хімічний склад не змінюватиметься досить довго, але може посилитися мікробіологічне забруднення». Доктор хімічних наук Василь ГОМОНАЙ: «Довго витримувати воду небажано. Використовувати її потрібно одразу після видобутку. Закриті від кисню бутлі продовжують строк зберігання, але все одно небажано».
Повернемося до джерел. Перед Оріховицею є джерело з унікальною особливістю не змінювати струмінь і не мутніти навіть під час сильних опадів. Хіба, якби дощ йшов місяцями. Це свідчення того, що вода з великої глибини і проходить якісну очистку.  Її набирають люди, які з різних причин не довіряють іншим джерелам.
Останнє джерело – «На коньячці». Так його прозвали, бо воно зовсім поруч з Ужгородським коньячним заводом. Навіть жартують, що вода у джерелах, (а їх тут 3), солодкувата, бо ґрунтові води пересікаються з якимись трубами виноматеріалів заводу. Років 20 тому тут було 4 джерело – у вигляді маленького кадуба, бетонної кринички. Та воно чомусь висохло. Ці джерела дуже популярні серед мешканців ужгородського мікрорайону «Шахта», де  якість водопровідної води в помешканнях залишає бажати кращого.
Поруч із джерелами вже звична картина – купа сміття. Парадокс: залишили його ті, хто приходив за водою! «Де сміття, там будуть тварини збиратися, утворюватися процеси гниття. Це може впливати на якість води! Особливо після дощів, коли піднімається рівень ґрунтових вод. Тобто основне джерело забруднення – людина», – коментує Михайло Мучичко, відбираючи останні проби.
Проби води ми привезли в бактеріологічну лабораторію обласної СЕС. Протягом кількох днів було проведено аналіз. Прокоментувала його Лариса ЛАМБРУХ, завідуюча лабораторії: «Ми провели дослідження двох зразків води (Заріччя (глечик) та поблизу коньячного заводу). Визначили, що в них присутня група кишкової палички ешеріхія колі, яка присутня в організмі теплокровних тварин. Крім того, ми провели дослідження класичним бактеріологічним методом і виділили її на чашках. Наші проби брудні. Новими санітарними правилами введено ще один індикаторний мікроорганізм стрептокок фекаліс, ентерокок. На жаль, у цих пробах є і він. Оскільки він дуже нестійкий у зовнішньому середовищі, і гине буквально за лічені хвилини, його визначення свідчить про свіже фекальне забруднення. Отже, у воду могли потрапити хворобоутворюючі ентеробактерії сальмонели, збудника сальмонельозу, шегели, збудника дизентерії і багатьох інших».


Михайло Мучичко дещо заспокоює: «Ці палички є індикаторними, не хвороботворними, але вказують, що такі можуть бути. Тому треба обережно ставитися до такої води. Її варто обробляти ультрафіолетом чи кип’ятінням, щоб знищити всі мікроорганізми, серед яких можуть бути і хвороботворні. Концентрація визначених мікроорганізмів перевищує норму більше, ніж у триста разів. Ця цифра говорить сама за себе».
Всі води у джерелах – переважно протічні, що знижує розвиток бактерій. Та й низька температура води не сприяє їх розмноженню. Тому масових захворювань немає. Хіба у поодиноких випадках, (кому не пощастить, і він таки «піймає» паличку відповідної концентрації), можна буде натрапити на неприємності. Але і це ще не факт, що людина потрапить до лікарні. Перенесе звичайний кишковий розлад і не подумає, що це може бути від води.

Кип’ячена джерельна вода краща за кип’ячену водопровідну в кілька разів

«Не рекомендуємо користуватися цією водою без термічної обробки, – продовжує Володимир Іваненко. – Вона не захищена від забруднень, які потрапляють ззовні. Особливо не раджу користуватися джерелами, де є відкритий потік. Вони небезпечні на наявність лептоспірів, які є збудниками серйозного захворювання – лептоспірозу. В нашій області, до речі, захворюваність на цю недугу є однією з найвищих в Україні».
На відміну від бактеріологічного, хімічні дослідження показали інші результати. Визначалося більше 30 показників. За всіма санітарно-хімічними показниками всі досліджені води відповідають новим санітарним вимогам. Вони є м’якими, тобто мають малу мінералізацію. Речовин, що можуть негативно вплинути на організм, (таких як мідь, цинк, свинець, марганець) не містять навіть у межах чутливості лабораторних приладів. У водах низька загальна жорсткість – 1,5 одиниці при верхній нормі 10. При кип’ятінні не утворюється накип. Вони всі мають більш-менш однаковий хімічний склад. Лише окремі не відповідали нормам з кольоровості і мутності. Та це не означає, що такі води шкідливі, але людині, погодьтеся, приємніше пити чисту, а не мутну воду. Ці показники припустимі й більше впливають на візуальне сприйняття. Всі досліджені води характеризуються низькою мінералізацією, відсутність солей, важких металів. Тобто вони є ідеальними для приготування їжі.
«За весь час дослідження вод з джерел за межами міста, у них завжди дуже низький вміст нітратів і нітритів, практично не реєструється аміак. Але мікробіологічний стан дуже нестійкий і часто не відповідає вимогам санітарних правил, особливо в період дощів та танення снігів», – констатує Володимир Іваненко.

Тож, яку воду вживати? Навіть науковці визнають, що застаріла система водопроводу, за наявності на-віть свинцевих труб, насичує воду небажаними елементами. І, поки вона доходить до споживача, є небажаною для споживання. Свідченням цього є осади на фільтрах для очищення води, які нині дуже популярні серед населення. Михайло Мучичко розповідає, що починають вступати у дію нові державні санітарні правила: «До цього часу діяв стандарт ще з радянських часів. Нові встановлюють більш жорсткі вимоги, але у зв’язку зі станом водозабору, мережі, які не відповідають цим вимогам, вводитимуться поступово, протягом 10 років».
Професор Гомонай розповідає, що для очищення води є методи, які не псують, а навпаки, покращують її якість, проводячи іонний обмін. Непотрібні речовини виводяться, інші додаються. Наприклад, цеоліт, який широко використовується для очищення води. Він дає змогу видаляти радіоактивні нукліди, а натомість посилати іони натрію, калію і кальцію, таким чином облагороджуючи воду: «Методи очистки з іонообмінниками є найпрогресивнішими». Але доти, поки в Україні вода очищуватиметься далеко не найпрогресивнішими методами, люди шукатимуть власні альтернативи. Джерела – залишаться серед них. Аби лише воду перед вживанням кип’ятили.

Олександр КОРОБКО, “Закарпатська правда”, KarpatNews

Comments are closed.