Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… РУХОПИС
Ужгород вперто шукає синтезу мистецтв, давно вже не задовольняючись чистою поезією або чистим живописом. Ні, тепер все намагаються змішати, заколотити коктейлем і вилити на голову ошелешеній публіці. Почасти це наслідок саме фестивального способу існування мистецтва, який останніми роками стає чи не основним у нас. А почасти це пов’язано із тим, що всі з усіма знайомі, то ж дифузія відбувається найприроднішим чином. Тон тут задали фестивалі «Еклер», які грунтуються на поєднанні трьох видів мистецтв – поезії, музики і графіки. Нещодавно асоціація «Ротонда», яка проводить ці фестивалі, випустила компакт-диск з записами усього, що там відбувалося: поки поети читають своє, студенти-художники розписують за їх спиною величезні полотнища, а поруч грають музичні групи. Днями же в Ужгороді відбувся концерт «Рухопис», ініційований авторкою двох поетичних книжок Оксаною Кричун (Варгою).
Дійство відбулося при ущерть заповненому залі, і подивитися таки було на що. Над концертом працювала величезна команда – щось із півсотні чоловік, задіяних на сцені та біля неї. Скільки же організаторів лишилося в тіні, можна тільки здогадуватися. В центрі уваги були семеро поетів, кожний читав по три вірші. Поруч танцювали, а на величезному екрані демонстрували фотослайди і мультиплікацію. Відкрила вечір Маріанна Кіяновська зі Львова, що в Ужгороді далеко не вперше. Із поетів свого покоління вона авторка чи не найбільшої в Україні кількості сонетів. Активно перекладає з польської, багато мандрує по закордонах, значно менше по Україні, про що жалкує.
Пару років тому випустила першу збірку новел, до якої нещодавно приєдналися іронічно-ностальгійні спогади про те, як вона провела історичний день 1 грудня 1991 р. Андрій Любка зараз гарячково шукає чогось нового. Вано Крюгер свого часу презентував першу збірку віршів «Ніжна посмішка Берії» саме в Ужгороді. Передати враження від неї дуже тяжко. У глухі сімдесяті роки ми знали історію попередніх десятиліть переважно з політичних анекдотів. На них же будується і значна частина віршів з даної збірки. Це стьоб, карикатура і водночас подолання минулого заради майбутнього. Вік Коврей завжди грав на контрасті: незворушний вираз обличчя і максимум емоцій у віршах.
Любов Шарга – єдина з виступаючих, хто ще не має власної збірки, зате добре відома на поетичних тусовках, виграла один з місцевих шлемів. Валентин Кузан – поет парадоксів і не менш майстерний фотохудожник. Завершила читання сама Оксана, яка вразила всіх не тільки віршами, а й власним виконанням танців. Порівняно з попередньою епатажною збіркою “Провокація” тепер вона пише більш гармонійно, її лірична героїня значно щасливіша. Хоча певне напруження все одно відчувається. Адже попереду закінчення університетських студій і прокладання власної дороги у самостійному житті.
При всій несхожості семи поетів в усіх них звучала якась прихована, стримана, задавлена ніжність – до цього світу за всією його недосконалості та необжитості, до життя, до якихось близьких людей навколо. За всім відчувалася тверда рука режисера, концерт пройшов на одному диханні, без жодних накладок – як по маслу. Це був такий собі колективний портрет творчого покоління. У принципі, вся наша творча молодь зараз перебуває у пошуку самих себе.
Народжені переважно у вісімдесяті вони шукають нові форми вираження, і, здається, знаходять. А зібрані від благодійного концерту кошти спрямовуються до дитячого будинку у Нижньому Бистрому, де зараз близько 130 вихованців. Це переважно не сироти, а діти із повних, але не надто благополучних сімей, у багатьох батьки на заробітках чи просто поневіряються, то ж доводиться жити у величезній комуні під опікою держави, чиї кошти на соціальні потреби нині скоротилися до мінімуму. Це вже навіть не залишковий принцип, а ще менше.
Тим не менше діти мають свою футбольну команду, мистецькі гуртки. Закарпаття наразі не має свого А.Макаренка, який описав би подібні заклади у новітній «Педагогічній поемі». Звісно, громадські організації в принципі не здатні підмінити собою державні структури, але трохи підтримати дітей у найскрутніші хвилини – це в їхніх силах. Організатори планують показати їм і самий концерт бодай у скороченому варіанті.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»