Ужгородський віртуоз космічної …рутини
Пластичний скульптор Василь СОЧКА з обласного центру Закарпаття працює на міста майбутнього.
В цій думці про прекрасні міста майбутнього були одностайні всі, хто був присутній на виставці в галереї «Ужгород», що на проспекті Свободи. Розгорнулася вона до 60-ліття пластичного скульптора Василя Сочки. А назву презентації дали дещо прикордонну — «Сліди» (напевно, до майбутніх дивних міст). Доповнювали враження від дивовижних скульптур нові твори керівника Спілки угорських митців Закарпаття імені Імре Ревеса Ласло Мадьяра та роботи з паперової пластики Лесі Улибіної.
Треба сказати, що ужгородець Сочка своїми роботами дивує людей з усіх куточків нашої планети. Тому жоден твір не встигає покритися пилом у його мініатюрній майстерні на «антресолях» п’ятиповерхового будинку на вулиці Лермонтова. Він ще й постійний учасник міжнародних пленерів, симпозіумів та виставок в Угорщині, Польщі, Чехії, Німеччині та, звісно ж, рідній Україні. Закарпаття вшанувало його обласною премією імені А.Ерделі та Й.Бокшая. Про «ангельський цикл» його робіт газета вже писала, але поряд із ангелами, що «прилетіли» сюди з деяких приватних колекцій, дивували уяву також інші пластичні просторові роботи.
— Шаную інших представлених митців, — прокоментував перед початком вернісажу секретар обласної організації Національної спілки художників України Василь Вовчок, — але це фактично — сольна виставка мого тезки. Я завжди мріяв і продовжую сподіватися, що в Ужгороді стоятимуть, втілені в більший масштаб, скульптури Сочки. Місто вже набуло певної чистоти, але тоді б воно стало дійсно грандіозним і сучасним.
По цих словах привернула увагу при вході в галерею повністю поламана лавиця на бетонному підмурівку, за якою неохайно лежали обрубані великі гілки з тополі, що давно б мали бути прибрані. Які там скульптури, коли до лавки в самому міському центрі у влади руки не доходять? А втім, нам залишається сподіватися на ліпше, як і голові обласного осередку НСХУ Борису Кузьмі, котрий і відкрив ужгородське бієнале. Твори скромного Василя, схожого на дідуся з казки про золоту рибку, лідер професійних художників назвав «незвичайним неординарним мистецтвом», бо «в ньому не тільки митецькі емоції, але й досконала прикладна математика».
— Чому подібного мистецтва не бачимо в наших парках, скверах?! — патетично запитав у рясного загалу, присутнього на виставці, заступник начальника управління культури ОДА Василь Марюхнич. Він зробив це, напевно, тому, щоб цього питання не поставили йому. Зіграв, так би мовити, на випередження.
Достойник вручив скульптору почесну грамоту обласної державної адміністрації за вагомий внесок у розвиток мистецтва та у зв’язку з 60-річчям.
За те, щоб прикрасити місто над Ужем різними творами Василя Сочки висловив своє «так» і народний художник України та академік Володимир Микита. Не заперечувала цьому і старенька шкільна вчителька Василя — Антоніна Грекова. Схвалили такий напрям громадської думки відомий митець Олександр Громовий («В творах Васі — своя думка, фантастичне відчуття простору, об’єму!»), а також біохімік і фотохудожник Тетяна Пащенко, котра вдало назвала творчість містянина «мислю, втіленою в польоті».
«Віртуозом космічної рутини» захотілося наректи В.Сочку після його простого, як топанки у мера до виборів, виступу:
— Що можу сказати про свою творчість? Спершу робиться каркас, який надає форму всьому твору, а потім на нього ліплю, ліплю, ліплю. На дев’яносто відсотків це — страшенно рутинна робота. Цикл моїх останніх робіт називається «Сакральна геометрія». В цих формах наочно оживає і образотворче мистецтво в його явній і потаємній силі, і музика, це взагалі — єдність усього… Усього! Та й усе. Що ще скажеш?
Нічого не скажеш, коли є єдність. В Україні немає єдності — то й говоримо більше ніж слід. Може, хоч тендітний ужгородець Сочка загладить своєю борідкою всі шрами національних негараздів і об’єднає всіх? Коли політики неспроможні — на поле битви виходять митці.
Василь ЗУБАЧ, м.Ужгород