Екскурсія до «ведмежого санаторію»

[Total: 0    Average: 0/5]

Цьогоріч виповнюється п’ять років з того часу, як на Закарпатті серед цнотливої природи Національного природного парку «Синевир» неподалік однойменного гірського озера було облаштовано єдиний в Україні і один із небагатьох у Європі Центр реабілітації бурих ведмедів. Нещодавно нашому кореспонденту випала нагода побувавати у цій ведмежій резервації і ознайомитись із життям його бурих гостей…

Аби позбавити тварин знущання й катування…

Власне сам центр знаходиться за 20-25 кілометрів розбитої дороги від закарпатського райцентру Міжгір’я через перевал у горах заповідника «Синевир». Нині ця місцевість більш відома через високогірне озеро «Синевир», яке увійшло до семи чудес України. Зараз озеро вкрите шаром льоду. Місцеві кажуть, що крига тут зійде хіба що на початку травня. Натомість пропонують відвідати Центр реабілітації медведів, який розкинувся на скелястій місцевості за кілька кілометрів від озера.

Унизу, перед кам’янистою дорогою до Центру, відвідувачів зустрічають троє дерев’яних ведмедів. Дорога тут символічна, насипана з подрібненого скелястого каміння. Перед резервацією – дерев’яна хижка, у якій сидить сторож і касир у одній особі. Вартість оглядин ведмежого вольєра і Центру загалом символічна: 12 гривень з дорослих і 3 гривні з дітей, учнів та студентів. Вся територія Центру відмежована металічною огорожею з сітки під напругою. Тому просувати руки або торкатися паркану тут заборонено. Піднімаючись до ведмежого господарства, помічаємо Мишка середніх розмірів, котрий по той бік огорожі прямує до нас, ніби зустрічаючи гостей. Попозувавши нам для фото, ведмедик іде далі своїм обійстям. За 200 метрів від шлагбауму – ведмежі вольєри. Тут частина тварин – у клітках, а частина гуляє у закритому дворику зі штучними перешкодами та спеціально змайстрованими з брусу барлогами. Посередині дворика – озерце. Пізніше дізнаємося, що воно служить клишоногим літнім басейном. За межами вольєрів у огородженому лісі гуляють ще кілька тварин. Окремі просто лежать і спостерігають за відвідувачами. До нас вийшла молода ведмедиха Роза. Вона радо посміхається, навіть стає на задні ноги аби дістати шматок хліба чи яблука, яким її, кидаючи через паркан, пригощають відвідувачі.

Про все це ведмеже сімейство та про історію цієї «резервації» спілкуємося з директором Центру реабілітації бурих ведмедів Ярослав Бундзяком.

– Реабілітаційний центр для бурих ведмедів вікрився ще у 2011 році з ініціативи громадськості та Міністерства екології та природнихресурсів України, – каже пан Ярослав. – Тоді чиновники звернули увагу на проблему, що по Україні є чимало випадків незаконного поводження з цими тваринами, знущання над ними та навіть катування. Відтак вирішили зібрати всіх цих тварин і продовжити їхнє життя у своєрідному «санаторії». Центр є унікальним і єдиним в Україні. Його аналоги є лише у кількох європейських країнах: Польщі, Угорщині, Румунії та Чехії. Облаштування об’єкта обійшлося державі в 2,4 млн грн. Площа центру реабілітації – 12 гектарів. Він складається з двох вольєрів, п’яти штучних озер і 30 барлогів. Саме стільки ведмедів може вмістити центр.

Ведмедів морили голодом, штучно душили та змушували танцювати на розжареній плиті

Зараз же, за словами Ярослава Бундзяка, тут живе 19 клишоногих. Частина з них проходить реабілітацію у клітках, частина – у вольєрах, а більш-менш адаптовані – у огородженому лісі Центру. У природнє середовище ведмедів звідси вже не випускають. Кажуть, що вони там через своє минуле вже не зможуть пристосуватися і вижити. Воно й не дивно, адже минуле цих пухнастих велетнів заслуговує на окремий матеріал. Зі слів працівників та стендів біля Центру реабілітації дізнаємося про деяких з них…

Першим мешканцем «ведмежого» санаторію в НПП «Синевир» став Дюрій (авт. Юрій з угорської). Нині йому11 років. Привезли цього ведмедя 24 листопада 2011 року з Рахівщини. Він там утримувався задля розваги і приманки туристів біля туристичного комплексу «Драгобрат» у дерев’яному будиночку з антисанітарними умовами. Тварину відбирали силою з правоохоронними органами. Підприємці не хотіли віддавати звіра, оскільки заробляли на ньому, показуючи його за гроші відвідувачам. Нині Дюрій адаптувався до нормальних умов і гуляє та грається з іншими ведмедями Центру.

Найстарша за віком мешканка Центру реабілітації бурих 33-ти річна Іра, привезена з Хмельницької області. Ведмедиха прожила всі свої роки у металічних клітках. Підлога у таких «в’язницях» для тварин була з арматури, відтак під час ходьби її кігті врізалися у лапи. Внаслідок цього Ірі було кілька років важко ходити. Після реабілітації вона спала 4 місяці. Після сну організм Іри був дуже ослаблений. Завдяки посиленому раціону ведмедиця з кожним днем ставала більш активною, а нині вже є повністю здоровою твариною.
Та найжорстокіші знущання випали на долю тутешнього клишоногого Потапа. Його привезли у Центр 27 лютого 2012 року. До того тварину утримували в тісній клітці спортивного клубу «Барс» у Луганську. На шиї у нього був ошийник, який власники наділи на тварину, коли вона була ще малою. Ведмідя тримали як приманку для мисливських собак. Він ріс, а ошийник врізався у тіло. В результаті у Потапа зробилася глибока рана. Крім того, у мисливців не було умов для утримання, тому тварину через суд вдалося забрати. А господар за жорстоке ставлення до ведмедя заплатив штраф.

Знущань зазнав і 13-річний ведмідь Беня, якого на Міжгірщину привезли з міста Козятин Вінницької області 9 травня 2012 року. До того ведмідь жив у пересувному цирку, у поганих умовах. Власники довели тварину до важкого дистрофічного стану, у нього спостерігались хвороби з порушенням обміну речовин. Окрім того, що тварину морили голодом, її ставили ще й на розжарену плиту, щоб вона почергово перебирала ногами і таким чином вчилася танцювати. Після цього лапки у Бені були обпечені. Коли його привезли у Центр, він був дуже худий і виснажений. Після реабілітації ведмедик з 270 кілограмів набрав 350. Попри те, що його страждання минулися, Беня подеколи продовжує перебирати ногами.

Коли ведмідь не спить, з’їдає до 18 кілограм харчів на день…

А от 10-річного ведмедика на ім’я Малиш із неволі врятували колеги-журналісти з телеканалу «1+1». Якось під час зйомки на птахофабриці у селі Кідьош Берегівського району вони помітили ведмедя, закритого у трейлері для транспортування великої рогатої худоби. Відтак з’ясували, що Малиш раніше був у цирку, але не піддавався дресируванню. Тому його для розваг віддали приватному підприємцю. У січні 2013 року ведмедя вдалося забрати до Реабілітаційного центру НПП «Синевир».

Інші жителі ведмежої резервації опинилися тут за менш сумних обставин. Деяких принесли лісники, інших знайшли покинутими ведмедицями у лісі. Як у історії з найменшими двома ведмедиками центру, які потрапили сюди у різний час і за різних обставин ще немовлятами. Першого врятував від собак у лісі малий хлопчик із села Тарасівка Тячівського району. Він передав ведмежа до центру, коли той мав лише кілька місяців. Другого добровільно віддав у вересні власник із Ужгородського району.

– Коли цих малят привезли у центр, вони обидва важили біля 3,5 кг. Згодом завдяки збалансованому раціону, вітамінотерапії та деяким ветеринарно-санітарним заходам їх вага зросла в десятки разів, це свідчить про хорошу адаптацію і стійкість маленьких тварин, адже без матері вони рідко коли виживають, – розповідає ветлікар Центру.

Спочатку ведмежата жили в клітці і з перегородкою, бо один із новоприбулих агресивно реагував на приближення свого тезки. Та з часом ведмедики здружилися і навчилися гратися разом. Тепер разом вони вчаться жити дружно із дорослими ведмедями. А рости малим є куди, адже, до прикладу, найбільший ведмідь Центру Потапич, якого привезли сюди з Миколаївщини, важить 650 кілограм! Інші його побратими мають вагу від 120 до 360 кілограмів.

Директор Центру розповідає, що з часу заснування цього «ведмежого санаторію» змінилося вже кілька Міністрів екології та природних ресурсів України. Відповідно змінювалося і ставлення до Центру. Були роки, коли працівникам по півроку не платили зарплатню, а ведмедів дохарчовували за рахунок пожертв та підтримки спонсорів. Нині не краща ситуація. Тому нових мешканців тут поки не приймають, адже непросто прогодувати і цих. Та й апетит у них чималий. Так самці з‘їдають у день до 18 кілограмів продуктів: 2 кілограми риби, 2 – моркви, чимало муки, хліба, яблук, меду і солі. Самиці їдять трохи менше. Директор каже, якби всі ведмеді на зиму впадали у сплячку, то проблем із харчуванням би не було. Але, як правило, спить лише частина ведмедів, решта ж потребує особливої опіки.

Попри всі труднощі, у Центрі планують найближчим часом закінчити зведення невеличкого службового приміщення для інформаційного центру. Та найголовніше, як каже Ярослав Бундзяк, – досягати основної мети створення «ведмежого санаторію»: повернути ведмедям їхні природні інстинкти і створити максимально наближені до природних умови їх перебування у Центрі.

Павло БІЛЕЦЬКИЙ, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.