Спасибі американському вуйкові
Вже місяць-два у світі нічого не відбувалося, а в Україні і поготів. Усі чекали на результати американських виборів.
Бо щось планувати без огляду на єдину країну, що виконує роль світового поліцейського, було абсолютно неможливо. Тепер роль її керманича дісталася Дональду Трампу – людині і хмарочосу, бізнесмену і скандалісту, шоумену і персонажеві дошкульних карикатур.
Як ми натякнули напередодні виборів, на них боротимуться любителі телевізійних шоу із тими, хто все ще читає книжки. Якби подібні вибори відбувалися в Україні, перемогли би однозначно перші. У нас же голосують або за гроші, або за епатажних політиків.
Виявилося, що в Америці в принципі те саме. Обидва узбережжя (атлантичне і тихоокеанське), де найбільше міст, індустрії і університетів, голосували переважно за Хіларі Клінтон. Зате материкова глибинка, яку Ільф і Петров назвали одноповерховою Америкою, а також консервативний Південь проголосували за Трампа.
Той пообіцяв, що життя при ньому стане заможнішим і крутішим – і йому повірили. Клінтон за більшістю показників більш професійний політик, але їй затято не вірили. Буває отак – ніби цілком пристойно людина виглядає, а свій долар їй позичати не хочеться.
Дані вибори остаточно довели, що соціологія – це щось на рівні астрології і хіромантії. Ну, принаймні передвиборна соціологія електоральних настроїв. Бо якщо вже в Америці вона дає такі збої, то у менш регламентованих і прогнозованих суспільствах тим паче не випадає користуватися такими методиками. В Ужгороді ми вже давно звикли до того, що соціологи прогнозують одне, а виборча комісія потім оголошує зовсім інше. Тепер з’ясувалося, що справа зовсім не у нашій провінційності – воно усюди так. Соціологія на сьогодні стала більше інструментом заколисування громадської думки, ніж реального прогнозування.
Для України цей американський вибір означає, що ми лишаємося сам на сам із нашими проблемами і чекати зовнішньої допомоги більше не доводиться. Не хочеться зловтішатися, але самі собою згадуються численні знайомі, які волали, що ось прийде Хіларі – і в Україні потечуть молочні ріки у киселевих берегах. Їжте-пийте тепер – хоч подавіться. Як писав Ігор Губерман: «Любую заваруху мировую легко затеять с молодёжью горлопанской, которая Вторую мировую уже немного путает с Троянской».
Історія черговий раз доводить, що розраховувати можна виключно на самих себе, що партнери і союзники – це добре, але це завжди ненадовго. За білою смужкою завжди слідує чорна. Причому можливо, що Дональд Трамп – це ще смужка біла. Принаймні, найближчим роком перед Україною стоятиме проблема елементарного виживання, забезпечення собі якихось мінімальних соціально-економічних показників. Реформи заради реформ, які проводилися останні два роки і нічого доброго не дали, тепер відійдуть на задній план, у нашому суспільстві теж наростатимуть украй консервативні тенденції. Замість мавпування європейських звичок знову має прийти здоровий глузд.
З Трампом буде весело. Він дещо нагадує уже трохи призабутого Дж.Буша-молодшого, який теж мав фатальну здібність постійно потрапляти у різні кумедні історії, плутати різні держави тощо. Трамп був творцем віртуального бізнесу у будівельній сфері. Окрім реальних хмарочосів ним збудовано і багато повітряних замків, фінансових пірамід тощо. Якщо зараз усе це пошириться на національну економіку США, а відтак і світу, то спітніють геть усі.
Про зовнішньополітичний курс наступного президента не хочеться навіть загадувати. Його здатний описати хіба що такий майстер трилерів, як С.Кінг. У компанії з Путіним вони можуть стати двома найкрутішими хлопцями «на районі», причому головним у цій парі буде авжеж не Трамп. Виявляється, у нинішніх умовах зовсім не обов’язково починати ядерну війну, досить просто правильно вплинути на американських виборців, аби ті висловилися за вигідного для тебе президента. В.Путін святкує свою найбільшу перемогу в інформаційній війні.
Американські вибори висунули цілий букет викликів для України, коли саме існування нашої держави опиняється під питанням. Уся планета опинилася перед можливим переділом світу. Ясно, що Європа муситиме ще тісніше згуртуватися навколо Німеччини, натомість її інтерес до України різко знизиться. В Україні же зростає попит на реалістів (десь навіть на циніків), а не тих романтиків, які вже усім сидять у печінках.
Сергій ФЕДАКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
