Рівно 251 рік тому блискавиця зруйнувала Хустський замок
Те, що не могли зруйнувати вороги, пошкодила сама природа
Хустський замок – одна з найстаріших закарпатських фортець. Твердиня була справді могутньою, а хустяни – завжди непоборними. Скажімо, у далекому 1594 р. татарська орда хана Гірея напала на Марморську жупу, пограбувала та зруйнувала багато міст і сіл, але замок взяти не змогла.
У 1660 р. у наш край вторглося турецьке військо. У фортеці від ворожого нападу заховався трансільванський князь Янош Кемень. Австрійський імператор Леопольд І надіслав йому німецький гарнізон, який укріпився в цитаделі. Утім твердиня була настільки непідступною, що брати штурмом турки її не наважились. Вони надіслали делегацію переговірників. Однак розмови успіху не принесли, тож загарбники відступили, так і не взявши замок.
У складі тих, хто вів перемовини, був і відомий турецький мандрівник Евлія Челебі, який задокументував враження про фортецю: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі й товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота вже його сягає неба. Житлові будівлі, повернені вікнами на захід, знімаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков- залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений з повагою до них опустити погляд».
У 1717 р. на Дунайську низовину (у тому числі на Закарпаття) знову напала 12-тисячна татарська орда, яка поверталася в Крим через Хуст із величезною здобиччю і багатотисячним натовпом невільників. Проте татари знову не наважилися напасти на замок. Але не побоялися чужинців хустяни, зробивши сміливу вилазку і біля селища Вишково оточивши татар, завдали їм нищівної поразки.
Це, правда, була остання бойова атака з боку гарнізону Хустського замку.
На жаль, те, що не могли зруйнувати вороги, пошкодила сама природа. 3 липня 1766 р. сталася трагедія, яка назавжди змінила історію Хуста.
О 6-й годині вечора над Хустом пронеслася сильна гроза і блискавка у трьох місцях влучила в замок. Після перших же ударів загорівся дах. А за кілька хвилин блискавиця вцілила в порохову вежу. Вибух був настільки потужним, що тряслася земля. Камінням перекрило єдиний вихід із замку. Люди намагалися рятуватися, але вдавалось не кожному. Біля руїн загинули сотні краян: одні від вибуху, інші – згоріли живцем.
Невдовзі розпочалися ремонтні роботи, але заново замок так і не відбудували, тож він почав занепадати. Руїни стали джерелом дешевого будівельного матеріалу для хустян. У 1799 р. краяни отримали дозвіл розібрати східну частину фортеці для спорудження католицького храму та різних державних будинків у місті.
Слід зазначити, що місцевий громадський діяч Мирослав Калинич іще торік вніс пропозицію, аби з метою привернення уваги громадськості до останків тисячолітньої фортеці 3 липня біля руїн замку, проводити етнокультурний фестиваль, утім підтримки з боку влади його ідея так і не знайшла.
На жаль, за 251 рік твердиня сильно занепала і продовжує руйнуватися й сьогодні. Мерія міста намагалася залучити іноземні інвестиції на консервацію руїн, однак поки що безрезультатно.
І все ж у перспективі планується зробити дорогу до вершини, підвести освітлення, аби мури було видно у темну пору доби та із парку відпочинку встановити фунікулер, щоб туристи могли піднятися до останків величної фортеці й побачити панораму сучасного міста… гордого, волелюбного і незламного…
