Закарпатські роми живуть без світла, газу та доріг
На околиці Хуста, прямо посеред поля, простягається доволі незвичне поселення ромів, відоме під назвою «Бараболя». Місцеві кажуть, що колись тут вирощували картоплю – звідти і така «овочева» назва табору. Живуть родини у крихітних будиночках – одні з яких зведені з блоків, інші – з дерева. Більшість осель не дуже якісні, між щілини потрапляє і дощ, і холод узимку. У таборі проживає близько шести десятків родин. Дітлахи охоче розповідають про побутові умови та власні розваги, найменші катаються на візках та на… двоколісних велосипедах. Дорослі ж переповідають більш серйозні проблеми, з якими доводиться зіштовхуватися щодня.
-У нас немає взагалі світла, – розповідає одна із жінок. – Тож ні телефон зарядити, ні холодильник купити не можемо, ні довго продукти зберігати… про телевізори навіть не мріємо. Але найбільш непокоїть те, що під час навчального року діти, які ходять до школи, сильно псують зір.
До розмови долучаються ще кілька літніх ромок. Одна з них зізнається, що йде на роботу дуже рано, тож і в хаті, і на вулиці темрява, тому їй буває моторошно переміщатися навпомацки. Інша співрозмовниця додає, що із-за відсутності електроенергії навіть хворих немовлят лікарі найчастіше оглядають у автомобілях «Швидкої допомоги», а не в темних будинках, де крім свічок немає ніякого освітлення…
На відсутність газу та доріг тут ніхто не нарікає, бо звикли розпалювати багаття як надворі, так і у грубках та пересуватися суцільним бездоріжжям. Донедавна у таборі не було навіть води. Носили відра з живильною рідиною, аби помитись чи наварити їсти аж із іншого поселення. Проте цими днями місцеві благодійники побудували та урочисто відкрили в «Бараболі» глибокий 15-метровий колодязь. У заході, до речі, взяли участь і представниці Міжнародної громадської асоціації милосердя «Емануїл» Ольга Будзіньська з Києва та Наталія Хом’як зі США, разом з якими весь табір молився, дякував Богу за «еліксир життя», співав та ласував холодною свіжою водою.
-З ромами ми співпрацюємо далеко не перший рік. Багатьом допомагаємо з лікуванням, одягом, взуттям, продуктами, знайшли можливість та людей, які виявили бажання посприяти у зведенні навчального центру, який діє на базі ЗОШ №5. Крім того, дорослих учимо різних ремесел, щоб вони не крали та вели правильний спосіб життя. Наразі плануємо їм збудувати церкву, – розповідає представник місії «Еммануїл» Іван Бабич із Хуста.
До речі, доброчинець не лише бореться з бідністю та неосвіченістю своїх підопічних, але й реально дає ромам уроки життя.
-Скажімо, одній родині ми купили свиней, аби розводила їх. Тобто, коли у тварин з’явиться потомство, ця сім’я зможе дати поросят і іншим, а також матиме що їсти. А ще весною ми поорали ромам поля, показали як садити, обробляти рослини і скоро вони вже зберуть свій перший урожай, – запевняє пан Іван. – Чоловіків найчастіше учимо робити будівельні блоки, жінок – вести господарство, а не випрошувати милостиню. Найближчим часом хочемо побудувати для ромів лазню, де вони могли б помитися та випрати білизну у будь-яку пору року.
Слід зазначити, що сучасні роми розуміють, що в сьогоднішніх умовах жити безграмотною людиною важко, тому дехто з дорослих відвідує недільні школи і вчиться читати. Можливо, вони й відчувають цей світ по-іншому, адже багато в чому є справді обділеними, але загалом «закарпатські індуси» набагато щиріше, ніж ми, вміють радіти дрібницям… А втім, аби повністю вивести цей народ із соціальної прірви потрібні спеціальні програми на державному рівні, як і в інших європейських країнах… Адже табори зовнішньо більше нагадують концтабори, ніж людські поселення ХХІ сторіччя.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
