Чи стане Ужгород кінематографічним містом

[Total: 0    Average: 0/5]

З Ужгорода почався промо-тур нового українського кінофільму Зази Буадзе «Червоний» за однойменним романом Андрія Кокотюхи. Офіційна прем’єра в усіх вітчизняних кінотеатрах відбудеться на День незалежності, поки же кінематографісти лише потрохи відкривають карти.
Одна з причин того, що почали саме з Ужгорода, полягає у тому, що другу за значенням роль у фільмі зіграв актор нашого театру Олександр Мавріц. Це його дебют у кіно, як і у переважної більшості інших виконавців. Дебют цей дивує, бо роль принципово різниться від усього, що поки доводилося виконувати на сцені. Грати щось подібне на начальника сталінсь- кого табору, майора НКВД у театрі поки не доводилося. У Мавріца вийшов полум’яний більшовик (колись за подібну роль була гарантована державна премія), ровесник століття, що романтичним юнаком долучився до боротьби за щастя робітників і селян, а врешті-решт забезпечує їм це щастя за колючим дротом. Це десь такий собі найулюбленіший герой радянського кіно Штірліц (в обох персонажів навіть автомобілі подібні), тільки у цій версії йому випало працювати не у закордонній розвідці з її романтикою, а вдома, у самому пеклі, посеред бруду і крові. Хоча типаж той самий. Майор Абрамов зберігає десь глибоко у душі щось людське, але ховає його так, щоб ніхто не міг побачити. Абрамов спивається і гине, бо всяка революція зрештою поїдає своїх дітей, проте він демонструє нам, що людина – штука складна, дуже неоднозначна, містить рай і пекло в одному флаконі.

Центральну роль полоненого вояка УПА Данила Червоного виконав актор львівського театру ім. Л.Курбаса Микола Береза. Грати позитивного героя завжди важко, персонаж цей і лишається великою мірою загадкою. Це десь матеріалізація споконвічної української мрії. Пам’ятаєте, як нам усім бракувало справжнього, усіма визнаного лідера під час Майдану трирічної давнини? Данило з’являється у таборі, щоб зіграти саме таку роль – благо він там має кого очолювати. У таборі повно таких саме полонених аоїнів УПА і лісових братів з Литви.
Герої добувають залізну руду, тому ходять по червоній пилюці, нею же дихають, у неї закопують померлих. Символ радянської влади з її кумачами і червоними кутками вийшов дещо несподіваним, але наскрізним. Інший символ режиму – пісня з «Весёлых ребят», вона звучить у зоні постійно у виконанні місцевого гармоніста з культурно-виховної частини. Звучить, звісно, як пародія, але й певне пророцтво. Протистоїть їй стрілецька пісня про червону калину, яка лунає у найбільш драматичному епізоді фільму.

Цікаво складаються взаємини головних героїв з кримінальниками і напівкримінальними елементами, що господарюють на зоні. Зовсім як в активістів нещодавньої революції з тими, хто реально скористався з її плодів. Активісти нині змушені відійти на задній план і спостерігати, як хтось із їхніх примкнув до далеко не праведної влади, хтось ловить собі рибку у каламуті. Проте Червоний не іде на союз зі злодіями – тільки ситуативно використовує їх. Схоже, що цей момент для авторів фільму найбільш принциповий.

Фінал стрічки несподівано перегукується з кінцівкою нашумілого свого часу «Поводиря», історії сліпого кобзаря і його хлопчика-поводиря. Там наприкінці велику групу кобзарів знищують у глибокому кар’єрі. Тут – навпаки: герої видряпуються з рудника по червоній глині на поверхню.

Загалом фільм вийшов про волю, про боротьбу за неї. Оригінально прозвучала ремінісценція з популярних колись «Журавлів» Расула Гамзатова. Зрештою, не тільки у дагестанському, а й в українському фольклорі також поширений мотив про людину, що перетворюється на перелітного птаха. Над зоною пролітають перші журавлі – зеки пожирають їх очима, а один просто кидається назустріч, до колючої огорожі – і отримує кулю від охоронця. Проте падає зі щасливими очима – він там, у небі.

Семеро героїв реалізують цю метафору тут, на землі, лишаючись живими. Правда, для цього довелося організувати ціле повстання і перемогти у ньому. Паралелі з нещодавньою укра- їнською революцією дуже прозорі. Екранізований роман на цьому, власне, і завершується. Але знімальна група обіцяє сіквел. Він явно буде про те, що відбувається з нами сьогодні – тільки нинішню історію буде перенесено ще у сталінські часи.

Сергій ФЕДАКА, газета «Наш Ужгород», екслюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.